послухати

ПОСЛУ́ХАТИ, аю, аєш, док., кого, що і без прям. дод.

1. Сприйняти слухом чиюсь мову, розповідь і т. ін., вислухати кого-, що-небудь.

Може б хто послухав казки? (Леся Українка);

– Послухайте ж, дітки, мене, старого, – почав свою промову Бовдюг, напівлежачи в задку воза (О. Довженко);

Послухайте мою просту мову сталевара Чубенка (Ю. Яновський);

– Ні, ти тільки послухай, що він каже (Григорій Тютюнник);

// кого. Побувати на концерті якого-небудь співака або відвідати оперу з його участю.

– Послухав би ти, Корнію, Кіндрата Пожитька у “Запорожці” або в “Наталці Полтавці” Орину Гармашівну! – А що ж, і послухаю, може, – сказав Карній (А. Головко).

2. Слухати кого-, що-небудь якийсь час, прислухатися до чогось.

Хочеться послухать, як море заграє, Як пташка щебече, байрак гомонить (Т. Шевченко);

– Грай, а я послухаю, – тихо промовила вона, – я вже давненько стою та слухаю (І. Нечуй-Левицький);

Вона метнулась до сіней, послухала під дверима, чи тихо в покоях, і, вернувшись до пекарні, позавішувала хустками вікна та причинила двері (М. Коцюбинський);

Сон його був неспокійний: часто вставав, підходив до колиски послухати, чи спить Микола. Син спав (П. Кочура).

3. Слухаючи, визначити стан деяких внутрішніх органів (серця, легенів, бронхів); вислухати.

Тимка оглядала молоденька, затягнута в білий халатик дівчина. Вона послухала його трубкою і так близько схилилася до грудей, що Тимкові стало добре чути, як крізь марлеву пов'язку пахнуть медикаментами її коси (Григорій Тютюнник);

– Краще давай я постукаю і послухаю тебе, і тоді ми поставимо вірний діагноз (О. Іваненко).

4. Узяти до уваги чиїсь поради, побажання; виконати вимогу, наказ чи розпорядження когось; послухатися.

Послухай дурного, то й сам дурним станеш (Номис);

Послухайте мене; я таки пожив на світі, бачив дечого чимало на своєму віку (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Учися, серденько, колись З нас будуть люде, – ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився (Т. Шевченко).

5. тільки наказ. сп. послу́хай, послу́хайте, часто у сполуч. із част. лиш, лишень, бо і т. ін., розм. Уживається перев. разом із звертанням, щоб привернути чиюсь увагу.

– Послухайте лиш, молодиці, Я добрую вам раду дам (І. Котляревський);

– Галю! Галю! послухай-бо, – промовив менший брат, – слухай-бо, мама принесла чоботи! (Марко Вовчок);

– Ось послухайте, тітко, – гомонів згори Сергій. – Обживетеся на новому місці, так ще мене й у гості покличете (Григорій Тютюнник).

Слу́хати (слу́хатися) / послу́хати (послу́хатися) пора́ди (пора́д) див. слу́хати;

(1) Як (коли́) послу́хати / послу́хаєш кого – якщо повірити чиїмсь словам, узяти до уваги те, що хтось говорить.

Як послухати, що він про село розповідає, то й правда виходить – роботи край непочатий (А. Головко);

– А вона [жінка], звиняйте, зноровилася і знає тільки своє: чоботи кров гріють. І коли послухати її, то виходить, що й сонце так не гріє, як чоботи (М. Стельмах).

ПОСЛУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, заст.

Слухати (у 4 знач.); слухатися.

У нас така думка: ми в добрих людей віку доживемо, будемо їх послухати, щоб і їм було добре від нас (Ганна Барвінок).