посоловілий

ПОСОЛОВІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. до посолові́ти.

Баби й діди вже посоловілими очима дивились на пляшки та чарки (І. Нечуй-Левицький);

– Золото все в наших видурює [осавула], а для чого б то? Чи не для того, щоб, коли зовсім припече, за гряницю [границю] чкурнуть, млина там десь одкрити або шинок? Ні, голубе, – погрозливо хрипіли густо зарослі, посоловілі від люті Сердюки. – Пропадать, так разом усім пропадать! (О. Гончар);

Мовчазні постаті при ямах то згинаються, то розгинаються над корбами, проводжаючи посоловілими від утоми очима чудних хлопців (П. Колесник).

2. у знач. прикм. Який став сонним, безтямним (про очі, погляд).

Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посоловілими очима мутно тільки дивився на свого товариша (Панас Мирний);

Хима сиділа на скрині бліда, аж жовта, тремтяча та перелякана; руки заклякли на віку, посоловілі очі нестямно дивились на двері (М. Коцюбинський);

З похиленою головою і з посоловілим поглядом вертала вона додому (О. Кобилянська).