поспішати

ПОСПІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док.

1. з інфін., з чим і без дод. Старатися, намагатися якнайшвидше зробити що-небудь, виконати якусь роботу; спішити, квапитися.

Вона кидалась до всього, бігала, поспішала перемивати й перетирати, щоб було вільно, коли подруга прийде, щоб побалакати з нею (Панас Мирний);

Старий Варчук поспішав скосити перестиглий овес (М. Стельмах);

Хоч як поспішав Бутаков з роботою, він бачив, що раніше, ніж до Нового року, матеріали його експедиції не потраплять до столиці (З. Тулуб);

Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня. Вони поспішали, раз у раз поглядаючи у бік кухні, бо турбувались, що за роботою не встигнуть попоїсти (О. Гончар);

Дякую щиро за згоду перекласти деякі мої оповід[ання] .. Добре, коли б поспішити з виданням (М. Коцюбинський);

// тільки док., перев. з інфін. Надто рано, передчасно зробити що-небудь.

“Ох, ви люди небораки, – промовляв Василь до різця, з-під якого бігла, крутилася красива стружка, – ох, ви люди білоручки! Поспішили засудити бідного Келембета за отого Ніколаєва” (Ю. Яновський);

– Як радісно! .. – І радісно й часом дуже сумно. – Ну, що ви? – Так. Поспішив народитись, Михайле Івановичу (О. Довженко);

// тільки недок., із запереч. част. не та інфін. Не виявляти бажання негайно розпочати якусь дію, приступити до якої-небудь справи, роботи.

Хмельницький не поспішав штурмувати збаразькі укріплення (Я. Качура).

2. Швидко йти, бігти, пливти, їхати і т. ін.; намагатися скоріше потрапити кудись, вчасно прийти, не спізнитися.

Швидче [швидше], коню, швидче, коню, Поспішай додому! (Т. Шевченко);

– Лягаймо, невістко, спати, бо завтра треба вдосвіта вставать та на панщину поспішать, – сказала мати (І. Нечуй-Левицький);

Захар поспішав, піт йому заливав очі (Іван Ле);

– Хоч і нерано вже, а як поспішу востаннє, то хоч смерком, а таки добреду додому... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Боженко поспішив до гурту поважних людей (Ю. Смолич);

* Образно. Високо-високо, в глибокій, бездонній синяві неба, спокійно, безтурботно поспішали дві легенькі пухнасті хмаринки (О. Донченко);

// тільки недок., за ким – чим, розм. Те саме, що устига́ти.

Четвірня [четверня] добрих коней несла легенький фаетон ніби на руках. Осавула ледве поспішав за ним маленькою бідкою (І. Нечуй-Левицький);

Він сопів, як ковальський міх, і ледве поспішав за Маланкою (М. Коцюбинський);

// тільки недок., за чим, перен., рідко. Прагнути не відстати від вимог сучасності, не залишитися позаду.

Він [П. Тичина] .. свідомо поспішає за революцією, за новим життям (В. Еллан-Блакитний).

3. Ідучи прискорено, показувати пізніший час (про годинник).

Нерівно, як зашкоджене серце, бився у темряві годинник: то уповільнювався, то раптом поспішав (О. Гончар).

Іти́ (поспіша́ти) на змі́ну див. іти́;

(1) Поспіша́ти ні́куди – немає підстав квапитися, не варто прискорювати події.

– А я женитися не думаю, – відповів Рубін з серйозністю, на яку лише здатний був його вік. – До тридцяти років не оженюся, а тоді вже понесу голову під шибеницю. – І це діло, – відповів Каленик Романович. – Поспішати нікуди (І. Сенченко).

○ (2) Не поспіша́ючи, присл. – поволі, повагом, не кваплячись.

Яків, звернувши на польову дорогу, не поспішаючи, пішов додому (А. Шиян).