посувати

ПОСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСУ́НУТИ, ну, неш, док.

1. що. Переміщати, не відриваючи від поверхні.

– Та їжте ж усі! Хіба я бороню, чи що? – надувшись, обзивалась невістка, посуваючи з серцем миску ближче до Горпини (Грицько Григоренко);

[Калеб (посуває Годвінсону біблію ближче):] Одкрий святую книгу, нехай вона порадить, що робити (Леся Українка);

– Сідайте, отче дияконе! – просив о. Артемій гостя, посунувши крісло і показуючи на його рукою (І. Нечуй-Левицький);

// Надавати руху чому-небудь, рухаючи, переміщати когось, щось.

Готово! Парус розпустили, Посунули по синій хвилі Помеж кугою в С(ир)-Д (ар'ю) Байдару та баркас чималий (Т. Шевченко);

Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет і посунула вперед свого човна (І. Нечуй-Левицький);

Я напружив усі сили, щоб вилізти спиною на край криги, але течія хутко посунула мене вбік і кам'яним тягарем потягла вниз (Олесь Досвітній);

// Рухаючи, поміщати кудись, у щось; засувати.

Шестірний призро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті (Панас Мирний);

// перен. Поширювати, розширяти межі чогось у певному напрямку.

– Моя [Мічуріна] стихія – північ. Холод. Плодоносний світ я посуваю на північ. А це – головне (О. Довженко).

2. розм. Йти, пересуватися нешвидко, поволі; сунути.

А ведмідь наче хазяїн посува, оглядає, де кращий вулій, солодший мед (Марко Вовчок);

Видно було, що між трьома панами замішався піп. Тихо вони посували уперед; жарти та регіт не сходили з язиків (Панас Мирний);

[Хвилимон:] Старшина одвернувся від нього і одійшов, а за старшиною і писар посунув... (М. Кропивницький);

// тільки док. Неквапливо, повагом піти, попрямувати куди-небудь.

Балабуха, ледве соваючи ногами, посунув до хати (І. Нечуй-Левицький);

До господи Мартинчуків посунули люди. Власне, не побігли, не пішли, а посунули повагом, щоб і самого себе не осмішити передчасним поспіхом і Петра не образити нетерпеливою цікавістю (Ірина Вільде);

Судді і коронний гетьман теж посунули у двір подивитись, як четвертуватимуть живу людину (В. Гжицький);

// Навально рухатися, йти великою масою.

Стару матір [Кармелеву] вели люди, молода жінка несла дочку плачучу, купа уся посувала, жалкуючи, судячи та радячи... (Марко Вовчок);

Ой, скажи ж, скажи мені, вітре, які то по снігах пробігають дзвони? .. Чи то плачуть по батькові діти?!. Чи ворожі посувають колони?!. Ой, скажи ж, скажи мені, вітре!.. (В. Сосюра);

Як тільки вдарили в дзвін, люде так і посунули до церкви цілим натовпом, неначе на великдень (І. Нечуй-Левицький);

В першій половині XIII століття посунули на неї [Русь] монгольські орди (О. Довженко).

3. тільки док. Почати повільно їхати, плисти і т. ін.; рушити з місця.

Нарешті над широкими водами розлігся бархатистий гудок, і пароплав посунув між дикими берегами, вкритими густим лісом (П. Панч);

Обози, вирвавшись на шляхи, посунули до висоти і вже не звертали назад, а стали попід нею величезним гомінким табором (О. Гончар);

// Почати рухатися, набути стану руху.

Річка тим часом робила своє. Спершу поволі, мовби знехотя, посунула крига, дедалі дужче, навальніше (О. Гончар);

// Почати насуватися, громадитися у великій кількості (про хмари, туман і т. ін.).

Подихнув вітер, і з заходу низько посунули важкі хмари (О. Ільченко);

Восени в гори посунули тумани з мрякою та дощами (С. Чорнобривець);

// перен., рідко. Почати повільно минати (про дні, роки і т. ін.).

Посунули дні, безперервно у мене гуло в вухах, як од хініну (Ю. Яновський).

4. перев. у сполуч. зі сл. вперед, що, перен. Сприяти розвиткові чого-небудь.

Селяни-хлібороби, чабани, батраки, ремісники й слуги, що про них широко розповідається в “Давиді Сасунському”, – ось хто посував історію і перебудовував життя своєї країни по-новому (П. Тичина);

Ібсен писав, розглядаючи одну конкретну п'єсу “Обитель Гундри”. Вона “не посунула вперед нашу національну драматичну літературу ні на крок” (із журн.).

5. тільки док. Не втримавшись де-небудь, почати зсуватися вниз по похилій площині.

Розбиваючись у невеличкі шматочки, посунула вона [грудка глини] з гори, гудючи і підскакуючи (Панас Мирний).

(1) Посува́ти / посу́нути спра́ву (робо́ту, пра́цю і т. ін.) [впере́д] – виконавши частину роботи або зробивши що-небудь важливе для справи, поступово наближати її до завершення.

Спитав [М. Гоголь] адресу Управління в справах друку, переписав поему начисто. За які гроші видаватиме, самому було неясно. Але треба посувати справу вперед (О. Полторацький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посувати — посува́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. посувати — -аю, -аєш і рідко посовувати, -ую, -уєш, недок., посунути, -ну, -неш, док. 1》 перех.Переміщати, не відриваючи від поверхні. || Надавати руху чому-небудь, рухаючи, переміщати когось, щось. || Рухаючи, поміщати кудись, у щось; засувати. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. посувати — БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПХА́ТИСЯ розм., ТЕЛЕ́ПАТИ розм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯ розм., ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ТЬО́ПАТИ розм., ТЬО́ПАТИСЯ розм., ТЮ́ПАТИ розм. Словник синонімів української мови
  4. посувати — ПОСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСУ́НУТИ, ну, неш, док. 1. перех. Переміщати, не відриваючи від поверхні. — Та їжте ж усі! Хіба я бороню, чи що?... Словник української мови в 11 томах
  5. посувати — Посува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. посунути, -ну, -неш, гл. 1) Подвигать, подвинуть. Посувай колоду далі. Харьк. Посунувши хліб, що завсегда лежить на столі, к покутю, сів на лавку. Кв. 2) Идти, пойти, отправляться, отправиться. Словник української мови Грінченка