посувати

ПОСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСУ́НУТИ, ну, неш, док.

1. що. Переміщати, не відриваючи від поверхні.

– Та їжте ж усі! Хіба я бороню, чи що? – надувшись, обзивалась невістка, посуваючи з серцем миску ближче до Горпини (Грицько Григоренко);

[Калеб (посуває Годвінсону біблію ближче):] Одкрий святую книгу, нехай вона порадить, що робити (Леся Українка);

– Сідайте, отче дияконе! – просив о. Артемій гостя, посунувши крісло і показуючи на його рукою (І. Нечуй-Левицький);

// Надавати руху чому-небудь, рухаючи, переміщати когось, щось.

Готово! Парус розпустили, Посунули по синій хвилі Помеж кугою в С(ир)-Д (ар'ю) Байдару та баркас чималий (Т. Шевченко);

Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет і посунула вперед свого човна (І. Нечуй-Левицький);

Я напружив усі сили, щоб вилізти спиною на край криги, але течія хутко посунула мене вбік і кам'яним тягарем потягла вниз (Олесь Досвітній);

// Рухаючи, поміщати кудись, у щось; засувати.

Шестірний призро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті (Панас Мирний);

// перен. Поширювати, розширяти межі чогось у певному напрямку.

– Моя [Мічуріна] стихія – північ. Холод. Плодоносний світ я посуваю на північ. А це – головне (О. Довженко).

2. розм. Йти, пересуватися нешвидко, поволі; сунути.

А ведмідь наче хазяїн посува, оглядає, де кращий вулій, солодший мед (Марко Вовчок);

Видно було, що між трьома панами замішався піп. Тихо вони посували уперед; жарти та регіт не сходили з язиків (Панас Мирний);

[Хвилимон:] Старшина одвернувся від нього і одійшов, а за старшиною і писар посунув... (М. Кропивницький);

// тільки док. Неквапливо, повагом піти, попрямувати куди-небудь.

Балабуха, ледве соваючи ногами, посунув до хати (І. Нечуй-Левицький);

До господи Мартинчуків посунули люди. Власне, не побігли, не пішли, а посунули повагом, щоб і самого себе не осмішити передчасним поспіхом і Петра не образити нетерпеливою цікавістю (Ірина Вільде);

Судді і коронний гетьман теж посунули у двір подивитись, як четвертуватимуть живу людину (В. Гжицький);

// Навально рухатися, йти великою масою.

Стару матір [Кармелеву] вели люди, молода жінка несла дочку плачучу, купа уся посувала, жалкуючи, судячи та радячи... (Марко Вовчок);

Ой, скажи ж, скажи мені, вітре, які то по снігах пробігають дзвони? .. Чи то плачуть по батькові діти?!. Чи ворожі посувають колони?!. Ой, скажи ж, скажи мені, вітре!.. (В. Сосюра);

Як тільки вдарили в дзвін, люде так і посунули до церкви цілим натовпом, неначе на великдень (І. Нечуй-Левицький);

В першій половині XIII століття посунули на неї [Русь] монгольські орди (О. Довженко).

3. тільки док. Почати повільно їхати, плисти і т. ін.; рушити з місця.

Нарешті над широкими водами розлігся бархатистий гудок, і пароплав посунув між дикими берегами, вкритими густим лісом (П. Панч);

Обози, вирвавшись на шляхи, посунули до висоти і вже не звертали назад, а стали попід нею величезним гомінким табором (О. Гончар);

// Почати рухатися, набути стану руху.

Річка тим часом робила своє. Спершу поволі, мовби знехотя, посунула крига, дедалі дужче, навальніше (О. Гончар);

// Почати насуватися, громадитися у великій кількості (про хмари, туман і т. ін.).

Подихнув вітер, і з заходу низько посунули важкі хмари (О. Ільченко);

Восени в гори посунули тумани з мрякою та дощами (С. Чорнобривець);

// перен., рідко. Почати повільно минати (про дні, роки і т. ін.).

Посунули дні, безперервно у мене гуло в вухах, як од хініну (Ю. Яновський).

4. перев. у сполуч. зі сл. вперед, що, перен. Сприяти розвиткові чого-небудь.

Селяни-хлібороби, чабани, батраки, ремісники й слуги, що про них широко розповідається в “Давиді Сасунському”, – ось хто посував історію і перебудовував життя своєї країни по-новому (П. Тичина);

Ібсен писав, розглядаючи одну конкретну п'єсу “Обитель Гундри”. Вона “не посунула вперед нашу національну драматичну літературу ні на крок” (із журн.).

5. тільки док. Не втримавшись де-небудь, почати зсуватися вниз по похилій площині.

Розбиваючись у невеличкі шматочки, посунула вона [грудка глини] з гори, гудючи і підскакуючи (Панас Мирний).

(1) Посува́ти / посу́нути спра́ву (робо́ту, пра́цю і т. ін.) [впере́д] – виконавши частину роботи або зробивши що-небудь важливе для справи, поступово наближати її до завершення.

Спитав [М. Гоголь] адресу Управління в справах друку, переписав поему начисто. За які гроші видаватиме, самому було неясно. Але треба посувати справу вперед (О. Полторацький).