потикати

ПОТИ́КАТИ, аю, аєш, док., кого – що, розм.

1. Проткнути, зробити заглибини в багатьох місцях.

Де-не-де трапиться слідок – ніби хто потикав трьома пальцями, складеними пучкою, – ланцюжок на снігу – то нишпорив колонок (І. Багряний).

2. Встромити, впихнути багато чогось у середину, в глиб чого-небудь.

Так рідко посходив [часник], наче нечистий кіллям потикав (Номис).

3. Тикати якийсь час, ткнути кілька разів.

Дядько одходить трохи, повештається навколо, потикає в боки деяких конячок і наче зовсім ненавмисне опиниться коло вороненької (В. Винниченко).

ПОТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.:

◇ Не пока́зувати (не явля́ти, не потика́ти і т. ін.) / не показа́ти (не яви́ти, не поткну́ти і т. ін.) но́са див. пока́зувати;

(1) Не потика́ти но́са, перев. куди, жарт. – не з'являтися, не бувати де-небудь; не заходити кудись.

– А там ще зима: сніг, морози. І знову сиди в хаті, не потикай носа (Панас Мирний);

– Хіба я влада? Так, заложник якийсь. Іще за дня сяк-так. А вночі й носа не потикай. От і доводиться хитрувати (П. Колесник);

Поткну́ти но́са.

– Полізли жевжики у таку страшну печеру, що я, старий, побоявся б у неї носа поткнути, – пояснив учительці Харитон Макарович (Ю. Мокрієв);

Не сунь (ти́кай, потика́й, пхай і т. ін.) но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) див. су́нути;

(2) Потика́ти [свого́] но́са куди – втручатися в щось.

– Не потикай носа до чужого проса!.. (І. Волошин).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me