потягнути

ПОТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГТИ́, тягну́, тя́гнеш; мин. ч. потягну́в, тягну́ла, ло і потя́г, ла́, ло́; док.

1. кого, що, перев. у сполуч. зі сл. за собою. Ухопившись за кого-, що-небудь, почати тягти за собою, рухаючись, переміщаючись у певному напрямку або падаючи кудись.

Коли б земля розступилася, так би вона і кинулась туди, та й... Василя потягнула б за собою (Г. Квітка-Основ'яненко);

Кермо корабельне, якого я міцно тримався, Човном керуючи, я одірвав і потяг за собою, В море упавши (М. Зеров);

Прийшов Йонька – мовчазний, заклопотаний, взяв волів за налигач, потяг із двору (Григорій Тютюнник);

// безос.

– Директор троса до колодязя ніяк не випише! Посікся, порвався, днями як зачепило мого тетерю, мало з цебром в колодязь не потягло! (О. Гончар);

// Піти, побігти, волочачи за собою що-небудь по землі.

– Браво, – каже Сомко, – ведмідь попавсь у тенета! Що ж тепер буде? – А що ж? Ведмідь піде до свого берлога [барлога] і тенета за собою потягне (П. Куліш);

Повернулась [дячиха] до мене спиною, вирвала лопушину та й потягла спідницю просто по грядках (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Мамайчуків фургон уже помчав до радгоспу, рознуртував, потяг у вуличку сірий шлейф куряви (О. Гончар);

// перен. Примусити, спону́кати когось піти, поїхати куди-небудь разом із собою.

Не хотіла коза на торг, так потягли (прислів'я);

Чи ти знаєш, люба руже, Як я плакав за тобою, Що магнат тебе байдуже За Дунай потяг з собою? (П. Грабовський);

Щоб розрадити подругу, Мотя потягнула Ганну до кіно (В. Козаченко);

// перен. Змусити, спонукати когось до чого-небудь.

Вона то почервоніє, як мак, то побіліє, як полотно; усе, сердешна, боїться, щоб він не ввійшов та щоб не потягнув її до шлюбу (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ні! Сили на землі нема І сили на землі не буде, Щоб потягти нас до ярма (М. Рильський);

// Захопити своїм рухом (про течію, вітер і т. ін.).

З вікна подув вітер, потяг од інспектора папери й шпурнув під стіл (С. Васильченко);

В того повінь останній прикладок сіна потягла, іншому хату розмиває (О. Гончар);

// безос.

Човен потягло під правий берег (М. Трублаїні);

// розм. Понести з собою, на собі (якийсь вантаж, речі).

Потягли [Остап і Соломія] на гору оберемки вербового гілля (М. Коцюбинський);

Улас потяг сундук на Павловську площу (Григорій Тютюнник).

2. кого, що і з непрям. дод. Узявшись за кого-, що-небудь, зрушити з місця, притягти, натягти.

Тихесенько потягну я двері... Га! чого се так раненько вертаєшся, господарю? (Марко Вовчок);

Він, дійшовши до своєї квартири, з усієї сили потяг за ручку дзвінка, котрий несамовито задзвонив (Панас Мирний);

Марія потягла його за рукав (С. Журахович);

// кого, що, у сполуч. зі сл. до себе. Тягнучи, наблизити до себе кого-, що-небудь.

Він таки й положив руку на мішок – ніхто не баче [бачить]; потягнув його до себе – ніхто не баче [бачить] (Г. Квітка-Основ'яненко);

Соломія схопилася з місця і потягла книжку до себе через стіл (І. Нечуй-Левицький);

– Мокра вся, – він потягнув її [Тоню] до себе, – під яким це дощем була? (О. Гончар);

// що, у сполуч. зі сл. погляд, очі, перен. Привернути чиюсь увагу.

Була та ясна плямка серед чорної купи така чудна і незвичайна, що потягла до себе Лазарів погляд (М. Коцюбинський).

3. кого, що, з непрям. дод. і без дод. Почати рухати, переміщати що-небудь своєю тягловою силою (про робочу худобу, машину і т. ін.).

Воли потягли воза по долині (І. Нечуй-Левицький);

Гак .. зачепили за скоби, і обидва крани разом потягли злиток (В. Собко);

– Це хлопці навмисно придумали вам для буксира танка послати .. Цей уже як зачепить, то потягне, він у нас трудяга (О. Гончар);

// Здужати, бути спроможним переміщати, везти що-небудь.

Через силу і кінь не потягне (Номис);

– Шкапа твоя, – кажуть [цигани], – трохи, чоловіче, недобача; так купи їй окуляри та й почепи на вічі, .. то ще потягне... (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ручуся – повезе [трактор], сто тонн потягне вантажу, чи двадцять корпусів, чи п'ять сівалок (І. Гончаренко);

// перен., розм. Віддаючи багато сил, напружено працювати якийсь час.

Жовте жито переспіло, Тим і спину надломило, – Аж болить. – Нуте ж, нуте, косарі, Недалеко до зорі, – Потягніть! (Я. Щоголів);

[Ромодан:] Працювати без відпочинку не можна, Гордію Опанасовичу. [Дремлюга:] А я ще трохи потягну, а там... Роки вже дають себе знати (О. Корнійчук);

// перен., розм. Мати силу, здатність виконувати що-небудь.

В цілому припадає на роботу щонайбільше 4–5 (а частіше 3) години на день .. Правда, для мене і се не мало, я вже більше не потягла б певне (Леся Українка);

– Скриплю потроху. Бачите, навіть ложки вирізую .. Тяжчої роботи поки що не можу потягнути (М. Стельмах).

4. що, розм. Вийняти, дістати, витягти звідки-небудь.

От як пляшка закиває, Він до шинку й повертає; Сяде, гляне в поставець Та й потягне гаманець (Я. Щоголів);

Потягли рибалки сіті, Повні риби золотої (М. Нагнибіда);

Черкашин механічно потяг з кишені цигарки (Л. Дмитерко);

І потяг він карту, і витяг він винового туза (Ю. Яновський).

5. кого, перен., розм. Притягти до відповідальності, до суду і т. ін.

Почав Ведмідь хазяйнувати, У пасіці порядкувати: Щодня він мед тягав .. До суду потягли, Прогнали злодія старого (Л. Глібов);

– І такого б ката я любила! – здивувалася Христя. – Я б його ще на позов потягла! Як він сміє отак бити, отак нівечити! (Панас Мирний);

Спробуй поговорити з ними [гриднями], не перекричиш, клопоту не оберешся, ще й до князя на суд потягнуть (С. Скляренко).

6. кого, перен. Почати вабити, манити до себе; викликати потяг до кого-, чого-небудь, бажання зробити, здійснити щось.

Весна не забарилась. Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле (М. Коцюбинський);

І ще одна, може найголовніша, причина потягнула Марусяка до Ясенова: там жила Олена Срібнарчучка (Г. Хоткевич);

Невідома сила потягла чужинця до дверей (Олесь Досвітній);

// безос.

Як тілько є зайвий час, то так тебе і потягне до любої роботи... (Панас Мирний);

Приснився мені ліс. Дихав фіалками .. Непереможно потягнуло провідати той ліс (С. Васильченко);

На одинокому камені він побачив юнака. І його відразу ж потягло до живої людини (Ю. Збанацький).

7. що. Почати тягти, прокладати в певному напрямку (дріт, кабель і т. ін.).

Телефоністи потягли кабель;

* Образно. За хуторами дорога зламалась коліном і повилась на Щербанівку. Уздовж неї й стовпи потягли дроти (А. Головко);

// З силою натягти.

Осатаніла вража баба І крикнула, як на живіт, Зробилась зараз дуже слаба .. І спазми жили потягли (І. Котляревський).

8. розм. Піти, вирушити куди-небудь (звичайно повільно, не поспішаючи).

Заздрівши дівчат, потягнули [парубки] за ними, щоб так стіною на них і наперти (Г. Квітка-Основ'яненко);

Мляво пересуваючи ноги, Корж, мов побитий, потягнув через вигін (С. Добровольський);

// Полетіти (про птахів).

У вирій потягли гагари (М. Драй-Хмара).

9. Подути, повіяти, насунути, донестися (про вітер, тепле або холодне повітря, туман, запах чого-небудь).

Стало свіжіти, з Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок);

Десь над обителлю, між горами, запалювалися блідими смугами віщуни недалекого ранку, і ще холодніша свіжість потягла з-за будинку (Іван Ле);

// безос., чим.

Потягло з моря свіжим вогким вітрецем (І. Нечуй-Левицький);

З долини потягнуло прохолодою (В. Гжицький);

* Образно. – В нашої шановної добродійки очі завше на солонці: аби потягло туманом, – вже й одвологли (Дніпрова Чайка);

// безос., на що, куди. Відчуватися, виявлятися в якихось ознаках (про наближення якоїсь події, явища).

Лічив-лічив [панночку] той бідолаха та й закохався. Покохала його й панночка. Почули духом паничі, куди потягло, – .. та й зслизли (Марко Вовчок);

Перед світанком потягнуло на відлигу (Іван Ле і О. Левада);

– Воно хоч уже й на весну потягло, та ночі довгі, хай їм лихо (Григорій Тютюнник).

10. що і без дод. Повільно втягти, вдихнути.

У хату вскочила гарненька молодичка, сказала: “Здрастуйте!” і зареготалась, потягла носом, сказала: – Ох, як ловко пахне (Грицько Григоренко);

Нараз він скрикнув .. і засичав, потягнувши повітря в себе, і схопився за голову (Г. Хоткевич);

Вона взяла букет, потягла в себе запах конвалії (О. Десняк);

// Почати вбирати в себе що-небудь.

Люди пораділи: по дощах хліба одволожило, стеблина потягла соки (К. Гордієнко);

// Підібрати, ввібрати всередину (живіт, щоки і т. ін.).

Гості аж голови потягли в плечі (І. Рябокляч);

// безос.

– Потягло очі, вже й земля над губами пала (Л. Яновська);

Видно, був [Ігнатовський] беззубий, бо тонкі п'явки губ потягло йому зовсім у рота (Ю. Збанацький).

11. що, розм. Вкрасти або забрати.

Жив в одному селі дяк Данило і дуже нечистий на руку. Щоразу в церковній касі за його дякування бракувало то два злотих, то п'ять. А якось навіть двадцять хтось потягнув (з казки);

– Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами – так і потягне (Б. Грінченко);

Довго рилися [гайдамаки] в шматті і, сердиті, кинули врешті. – Злидота така, нічого й потягти! (А. Головко);

// перен. Дістати користь, зиск від кого-, чого-небудь (перев. хитрощами, вимаганням).

– Я дізналася, що панич потяг з пана аж дві тисячі, а мені сказав – двісті карбованців... (Панас Мирний);

– З мене не потягнеш нічого, бо мені пан до кінця місяця ні копійки не дасть (Л. Яновська);

Королю потрібний Галич, бо данина звідти багата піде: потягне з галичан і пшеницю, і хутра, і мед, і сіль (А. Хижняк).

12. що і з непрям. дод., розм. Заспівати, протягаючи окремі звуки, ноти (звичайно на верхах).

Хазяїна мого усе село поважало .. Було деколи і апостола вчистить, а на криласі як потягне горою, то й дяків не чуть (О. Стороженко);

– Нумо, – говорить [Лис], – пісні співати. Хто найтонше голосом потягне, того ми й з'їмо (І. Франко);

Не знати де й заспівувач взявся .. – і як потягнув він “Ой, Дніпро, Дніпро...”, .. мужня офіцерська громада .. мріями полинула за стіни школи (Ю. Бедзик);

// Промовити, розтягаючи звуки.

– Свириде Яковлевичу, – жалісно потягнула Марійка своє і неждано затихла (М. Стельмах).

13. кого і з непрям. дод., розм. Сильно вдарити чим-небудь.

[Настя:] Мартине, відчепись! Бо, єй-богу, качалкою по спині потягну (І. Карпенко-Карий);

Яким, ображений і гнівний, підняв патик, хотів потягнути ним мавпу (С. Ковалів);

Йонька, якого Северин Джмелик потяг по спині, латав крівцею пісок під тином (Григорій Тютюнник);

// безос.

Якимові немовби ножем потягнуло по тілі (Н. Кобринська).

14. розм. Мати певну вагу при зважуванні.

– Ой сом який! Десь, з півпуда потягне!.. (М. Стельмах);

* Образно. – То скільки ж це вийде орендної плати з пана..? .. А скільки ж воно за сорок три роки потягне? Певне, тисяч за тридцять (М. Стельмах);

// безос., кого, що. Відтягти своєю вагою, примусити опуститися під дією своєї ваги.

Тільки що одплили [брати] гонів з двоє, а старша сестра смик за вірьовку, .. вода і забулькотіла у човен, так його і потягло на дно (О. Стороженко);

Корнієнко вийняв із шухляди стола новенький пістолет і чотири обойми. Оксен поклав усе майно до кишені, штани відразу потягло вниз (Григорій Тютюнник).

15. розм. Мати достатню суму грошей для купівлі чого-небудь.

– На воли тепер не потягнемо – не той час (М. Стельмах);

// безос. Вистачити до певного часу.

– Збереться його [борошна] чимало, і добрим людям його надовго потягне (Г. Квітка-Основ'яненко);

Щороку сутужно Хомі .. Ще як вродить, то потягне хліба до весни (М. Коцюбинський).

16. кого, що, безос., розм., рідко. Затягти, вкрити чим-небудь.

По Вкраїні огні горять, під небо сягають, Потягнуло степи димом (П. Куліш).

17. що і з непрям. дод., також у сполуч. зі сл. рука, перен. Підтримати кого-небудь.

– Я потягну руку за тобою. Побалакати ще з товаришами суддями можу і... присудимо тобі посунути обніжок у Василів город... (А. Тесленко);

– Васюта й руки попустив. Тоді старшина за його, а піхота й собі потягла за старшину (П. Куліш).

Коси́ не потягну́ти / не потягти́ див. коса́2;

(1) Потягну́ти (потягти́) лю́льку (лю́льки, цига́рку, цига́рки і т. ін.) – попалити; зробити затяжку з люльки, цигарки і т. ін.

Тютюном [люльки] понабивали, Запалили, потягли, За ворітьми посідали Та й балакать почали (Я. Щоголів);

Василь Іванович .. потягнув цигарки й пустив хмару диму (С. Васильченко);

– Антон наклав візок гною, присів на колоду потягти люльку й устряв у бабську розмову (С. Чорнобривець);

Тягти́ (потягну́ти, потягти́) до су́ду (на суд) див. тягти́.

◇ Завести́ (потягти́) на криву́ сте́жку див. заво́дити¹;

(2) Недо́вго потя́гне (протя́гне) – мало залишилося жити комусь; скоро помре.

Снилося мені таке страшне-страшне: серце віщує, що вже недовго [Гриць] потягне (Л. Мартович);

(3) Не потягну́ти ніг, перев. звідки. – не зрушити з місця; не вийти.

– А бий тебе лиха година, – думаю, – зараз я покажу тобі дорогу, що й ніг не потягнеш з мого двору (Д. Ткач);

(4) Потягло́ (потягну́ло, похили́ло і т. ін.) на сон (до сну) кого, безос. – комусь захотілося спати.

[Дід Саливон:] Чуєш, а мене потягнуло на сон (М. Стельмах);

Запашний дух розпуклої верби, берези .. зламав дитяче завзяття, Марфу потягло до сну (К. Гордієнко);

Очі посоловіли, він розігрівся біля вогню, і його похилило на сон (Григорій Тютюнник);

(5) Потягну́ти но́ги (чо́боти) куди – повільно, ледве переступаючи, піти.

Хто таки й потягне ноги до хати чи в клуню на ночівлю, а хто .. тут на землю біля призьби повалиться у втомі (А. Головко);

Андрій Перекат мить постояв, потім повільно, вже відчуваючи втому, потягнув додому свої важкі чоботи (В. Собко);

(6) Потягну́ти (потягти́) за собо́ю що – спричинитися до чого-небудь.

Одно нещастя потягло за собою сотню других (Г. Хоткевич);

Насамперед кооператив мусить сплатити борги, що їх потягнув за собою ремонт приміщення та обладнання (Ірина Вільде);

(7) Потягну́ти (потягти́) за язи́к кого – спонукати когось сказати, виказати що-небудь.

Я .. постановив, як кажуть, легенько потягнути Опанаса за язик (І. Франко).