потягнути

ПОТЯГНУ́ТИ і ПОТЯГТИ́, тягну́, тя́гнеш; мин. ч. потягну́в, тягну́ла, ло і потя́г, ла́, ло́; док.

1. перех., перев. у сполуч. із сл. за собою. Ухопившись за кого-, що-небудь, почати тягти за собою, рухаючись, переміщаючись у певному напрямку або падаючи кудись.

Коли б земля розступилася, так би вона і кинулась туди, та й… Василя потягнула б за собою (Кв.-Осн., II, 1956, 45);

Кермо корабельне, якого я міцно тримався, Човном керуючи, я одірвав і потяг за собою, В море упавши (Зеров, Вибр., 1966, 248);

Прийшов Йонька — мовчазний, заклопотаний, взяв волів за налигач, потяг із двору (Тют., Вир, 1964, 89);

// безос.

— Директор троса до колодязя ніяк не випише! Посікся, порвався, днями як зачепило мого тетерю, мало з цебром в колодязь не потягло! (Гончар, Тронка, 1963, 16);

// Піти, побігти, волочачи за собою що-небудь по землі.

— Браво, — каже Сомко, — ведмідь попавсь у тенета! Що ж тепер буде? — А що ж? Ведмідь піде до свого берлога [барлога] і тенета за собою потягне (П. Куліш, Вибр., 1969, 91);

Повернулась [дячиха] до мене спиною, вирвала лопушину та й потягла спідницю просто по грядках (Н.-Лев., II, 1956, 15);

*Образно. Мамайчуків фургон уже помчав до радгоспу, рознуртував, потяг у вуличку сірий шлейф куряви (Гончар, Тронка, 1963, 123);

// перен. Примусити, спону́кати когось піти, поїхати куди-небудь разом із собою.

Не хотіла коза на торг, так потягли (Укр.. присл.., 1963, 48);

Чи ти знаєш, люба руже, Як я плакав за тобою, Що магнат тебе байдуже За Дунай потяг з собою? (Граб., І, 1959, 541);

Щоб розрадити подругу, Мотя потягнула Ганну до кіно (Коз., Сальвія, 1956, 202);

// перен. Змусити, спонукати когось до чого-небудь.

Вона то почервоніє, як мак, то побіліє, як полотно; усе, сердешна, боїться, щоб він не ввійшов та щоб не потягнув її до шлюбу (Кв.-Осн., II, 1956, 213);

Ні! Сили на землі нема І сили на землі не буде, Щоб потягти нас до ярма (Рильський, II, 1960, 194);

// Захопити своїм рухом (про течію, вітер і т. ін.).

З вікна подув вітер, потяг од інспектора папери й шпурнув під стіл (Вас., І, 1959, 225);

В того повінь останній прикладок сіна потягла, іншому хату розмиває (Гончар, Таврія, 1952, 16);

// безос.

Човен потягло під правий берег (Трубл., І, 1955, 93);

// розм. Понести з собою, на собі (якийсь вантаж, речі).

Потягли [Остап і Соломія] на гору оберемки вербового гілля (Коцюб., І, 1955, 355);

Улас потяг сундук на Павловську площу (Тют., Вир, 1964, 53).

Коси́ не потягну́ти (не потягти́) — не мати сили косити.

[Батько:] Будеш орати, сіяти, косити… [Василько:] О, косить?.. Я ж іще й коси не потягну (Вас., III, 1960, 292);

[Ле́две (наси́лу)] потягну́ти (потягти́) но́ги (чо́боти і т. ін.) — піти, повільно, через силу ступаючи.

Хто таки й потягне ноги до хати чи в клуню на ночівлю, а хто.. отут на землю біля призьби повалиться у втомі (Головко, II, 1957, 401);

Андрій Перекат мить постояв, потім повільно, вже відчуваючи втому, потягнув додому свої важкі чоботи (Собко, Нам спокій…, 1959, 18).

◊ Потягну́ти (потягти́) за собо́ю що — спричинитися до чого-небудь.

Одно нещастя потягло за собою сотню других (Хотк., II, 1966, 328);

Насамперед кооператив мусить сплатити борги, що їх потягнув за собою ремонт приміщення та обладнання (Вільде, Сестри.., 1958, 67).

2. перех. і неперех. Узявшись за кого-, що-небудь, зрушити з місця, притягти, натягти.

Тихесенько потягну я двері… Га! чого се так раненько вертаєшся, господарю? (Вовчок, VI, 1956, 266);

Він, дійшовши до своєї квартири, з усієї сили потяг за ручку дзвінка, котрий несамовито задзвонив (Мирний, III, 1954, 275);

Марія потягла його за рукав (Жур., Дорога.., 1948, 84);

// перех., у сполуч. із сл. до себе. Тягнучи, наблизити до себе кого-, що-небудь.

Він таки й положив руку на мішок — ніхто не баче; потягнув його до себе — ніхто не баче (Кв.-Осн., II, 1956, 15);

Соломія схопилася з місця і потягла книжку до себе через стіл (Н.-Лев., VI, 1966, 376);

— Мокра вся, — він потягнув її [Тоню] до себе, — під яким це дощем була? (Гончар, Тронка, 1963, 226);

// перех., у сполуч. із сл. погляд, очі, перен. Привернути чиюсь увагу.

Була та ясна плямка серед чорної купи така чудна і незвичайна, що потягла до себе Лазарів погляд (Коцюб., II, 1955, 197).

◊ Потягну́ти (потягти́) за язи́к кого — спонукати когось сказати, виказати що-небудь.

Я.. постановив, як кажуть, легенько потягнути Опанаса за язик (Фр., IV, 1950, 284).

3. перех. і неперех. Почати рухати, переміщати що-небудь своєю тягловою силою (про робочу худобу, машину і т. ін.).

Воли потягли воза по долині (Н.-Лев., II, 1956, 317);

Гак.. зачепили за скоби, і обидва крани разом потягли злиток (Собко, Біле полум’я, 1952, 304);

— Це хлопці навмисно придумали вам для буксира танка послати.. Цей уже як зачепить, то потягне, він у нас трудяга (Гончар, Тронка, 1963, 186);

// Здужати, бути спроможним переміщати, везти що-небудь.

Через силу і кінь не потягне (Номис, 1864, № 5252);

— Шкапа твоя, — кажуть [цигани], — трохи, чоловіче, недобача; так купи їй окуляри та й почепи на вічі,.. то ще потягне… (Кв.-Осн., II, 1956, 15);

— Ручуся — повезе [трактор], сто тонн потягне вантажу, чи двадцять корпусів, чи п’ять сівалок (Гонч., Вибр., 1959, 308);

// перен., розм. Віддаючи багато сил, напружено працювати якийсь час.

Жовте жито переспіло, Тим і спину надломило, — Аж болить. — Нуте ж, нуте, косарі, Недалеко до зорі, — Потягніть! (Щог., Поезії, 1958, 139);

[Ромодан:] Працювати без відпочинку не можна, Гордію Опанасовичу. [Дремлюга:] А я ще трохи потягну, а там… Роки вже дають себе знати (Корн., II, 1955, 293);

// перен., розм. Мати силу, здатність виконувати що-небудь.

В цілому припадає на роботу щонайбільше 4-5 (а частіше 3) години на день.. Правда, для мене і се не мало, я вже більше не потягла б певне (Л. Укр., V, 1956, 339);

— Скриплю потроху. Бачите, навіть ложки вирізую.. Тяжчої роботи поки що не можу потягнути (Стельмах, І, 1962, 647).

◊ Недо́вго потя́гне хто — недовго залишилося жити кому-небудь.

— Снилося мені таке страшне-страшне: серце віщує, що вже недовго потягне [Гриць] (Март., Тв., 1954, 80).

4. перех., розм. Вийняти, дістати, витягти звідки-небудь.

От як пляшка закиває, Він до шинку й повертає; Сяде, гляне в поставець Та й потягне гаманець (Щог., Поезії, 1958, 169);

Потягли рибалки сіті, Повні риби золотої (Нагн., Вибр., 1957, 47);

Черкашин механічно потяг з кишені цигарки (Дмит., Розлука, 1957, 8);

І потяг він карту, і витяг він винового туза (Ю. Янов., І, 1958, 128).

◊ Потягну́ти (потягти́) гарбуза́ — те саме, що Діста́ти (з’ї́сти, покуштува́ти) [пече́ного] гарбуза́ ( див. гарбу́з).

— Хоч і вбрався Бубка в козачину, а все-таки од Варки гарбуза потягне! (Н.-Лев., І, 1956, 471);

Напосівся батько, щоб Павло оженився. Заслали старостів до багатія Цибульського. Потягли гарбуза (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 20).

5. перех., перен., розм. Притягти до відповідальності, до суду і т. ін.

Почав Ведмідь хазяйнувати, У пасіці порядкувати: Щодня він мед тягав.. До суду потягли, Прогнали злодія старого (Гл., Вибр., 1951, 56);

— І такого б ката я любила! — здивувалася Христя. — Я б його ще на позов потягла! Як він сміє отак бити, отак нівечити! (Мирний, III, 1954, 175);

Спробуй поговорити з ними [гриднями], не перекричиш, клопоту не оберешся, ще й до князя на суд потягнуть (Скл., Святослав, 1959, 66).

6. перех., перен. Почати вабити, манити до себе; викликати потяг до кого-, чого-небудь, бажання зробити, здійснити щось.

Весна не забарилась. Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле (Коцюб., І, 1955, 110);

І ще одна, може найголовніша, причина потягнула Марусяка до Ясенова: там жила Олена Срібнарчучка (Хотк., II, 1966, 182);

Невідома сила потягла чужинця до дверей (Досв., Гюлле, 1961, 26);

// безос.

Як тілько є зайвий час, то так тебе і потягне до любої роботи… (Мирний, V, 1955, 405);

Приснився мені ліс. Дихав фіалками.. Непереможно потягнуло провідати той ліс (Вас., Вибр., 1950, 29);

На одинокому камені він побачив юнака. І його відразу ж потягло до живої людини (Збан., Сеспель, 1961, 28).

Потягну́ло (потягло́) на сон (до сну) кого, безос. — кому-небудь захотілося спати.

[Дід Саливон:] Чуєш, а мене потягнуло на сон… (Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 63);

Запашний дух розпуклої верби, берези, насичений дух весни зламав дитяче завзяття, Марфу потягло до сну (Горд., Заробітчани, 1949, 9).

7. перех. Почати тягти, прокладати в певному напрямку (дріт, кабель і т. ін.).

Телефоністи потягли кабель; *Образно. За хуторами дорога зламалась коліном і повилась на Щербанівку. Уздовж неї й стовпи потягли дроти (Головко, II, 1957, 10);

// З силою натягти.

Осатаніла вража баба І крикнула, як на живіт, Зробилась зараз дуже слаба.. І спазми жили потягли (Котл., І, 1952, 182).

8. неперех., розм. Піти, вирушити куди-небудь (звичайно повільно, не поспішаючи).

Вилаявсь монах.., насунув шапку на потилицю та й потяг далі (Україна.., І, 1960, 95);

Заздрівши дівчат, потягнули [парубки] за ними, щоб так стіною на них і наперти (Кв.-Осн., II, 1956, 19);

Мляво пересуваючи ноги, Корж, мов побитий, потягнув через вигін (Добр., Тече річка.., 1961, 283);

// Полетіти (про птахів).

У вирій потягли гагари (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 33).

9. неперех. Подути, повіяти, насунути, донестися (про вітер, тепле або холодне повітря, туман, запах чого-небудь).

Стало свіжіти, з Дніпра потягнув вітрець (Вовчок, І, 1955, 317);

Десь над обителлю, між горами, запалювалися блідими смугами віщуни недалекого ранку, і ще холодніша свіжість потягла з-за будинку (Ле, Міжгір’я, 1953, 272);

// безос.

, чим. Потягло з моря свіжим вогким вітрецем (Н.-Лев., V, 1966, 153);

З долини потягнуло прохолодою (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 29);

*Образно. — В нашої шановної добродійки очі завше на солонці: аби потягло туманом, — вже й одвологли (Дн. Чайка, Тв., 1960, 46);

// безос. , на що, куди. Відчуватися, виявлятися в якихось ознаках (про наближення якоїсь події, явища).

Лічив-лічив [панночку] той бідолаха та й закохався. Покохала його й панночка. Почули духом паничі, куди потягло, —.. та й зслизли (Вовчок, І, 1955, 113);

Перед світанком потягнуло на відлигу (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 435);

— Воно хоч уже й на весну потягло, та ночі довгі, хай їм лихо (Тют., Вир, 1964, 158).

10. перех. і без додатка. Повільно втягти, вдихнути.

У хату вскочила гарненька молодичка, сказала: «Здрастуйте!» і зареготалась, потягла носом, сказала: — Ох, як ловко пахне (Григ., Вибр., 1959, 225);

Нараз він скрикнув.. і засичав, потягнувши повітря в себе, і схопився за голову (Хотк., II, 1966, 136);

Вона взяла букет, потягла в себе запах конвалії (Десняк, Опов.., 1951, 64);

// Почати вбирати в себе що-небудь.

Люди пораділи: по дощах хліба одволожило, стеблина потягла соки (Горд., Дівчина.., 1954, 150);

// Підібрати, ввібрати всередину (живіт, щоки і т. ін.).

Гості аж голови потягли в плечі (Ряб., Жайворонки, 1957, 151);

// безос.

— Потягло очі, вже й земля над губами пала (Л. Янов., І, 1959, 57);

Видно, був [Ігнатовський] беззубий, бо тонкі п’явки губ потягло йому зовсім у рота (Збан., Єдина, 1959, 105).

Потягну́ти (потягти́) горі́лки (вина́, пи́ва і т. ін.) — випити (алкогольних напоїв).

Могоричу всі [троянці] потягли.., Безпечно спати залягли (Котл., І, 1952, 159);

Всі напилися горілки з дерев’яного барилочка. Дзерон потягнув таки добре, аж дух йому заперло (Мак., Вибр., 1956, 476);

— Ні анекдота путнього від нього не почуєш, ні спиртяги з ним не потягнеш (Гончар, III, 1959, 336);

Потягну́ти (потягти́) лю́льку (лю́льки, цига́рку, цига́рки і т. ін.) — попалити; зробити затяжку з люльки, цигарки і т. ін.

Тютюном [люльки] понабивали, Запалили, потягли, За ворітьми посідали Та й балакать почали (Щог., Поезії, 1958, 245);

Василь Іванович.. потягнув цигарки й пустив хмару диму (Вас., І, 1959, 65);

— Антон наклав візок гною, присів на колоду потягти люльку й устряв у бабську розмову (Чорн., Визвол. земля, 1959, 47).

11. перех., розм. Вкрасти або забрати.

Жив в одному селі дяк Данило і дуже нечистий на руку. Щоразу в церковній касі за його дякування бракувало то два злотих, то п’ять. А якось навіть двадцять хтось потягнув (Україна.., І, 1960, 141);

— Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне (Гр., І, 1963, 357);

Довго рилися [гайдамаки] в шматті і, сердиті, кинули врешті. — Злидота така, нічого й потягти! (Головко, І, 1957, 98);

// перен. Дістати користь, зиск від кого-, чого-небудь (перев. хитрощами, вимаганням).

— Я дізналася, що панич потяг з пана аж дві тисячі, а мені сказав — двісті карбованців… (Мирний, III, 1954, 168);

— З мене не потягнеш нічого, бо мені пан до кінця місяця ні копійки не дасть (Л. Янов., І, 1959, 278);

Королю потрібний Галич, бо данина звідти багата піде: потягне з галичан і пшеницю, і хутра, і мед, і сіль (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 505).

12. перех. і неперех., розм. Заспівати, протягаючи окремі звуки, ноти (звичайно на верхах).

Хазяїна мого усе село поважало.. Було деколи і апостола вчистить, а на криласі як потягне горою, то й дяків не чуть (Стор., І, 1957, 150);

— Нумо, — говорить [Лис], — пісні співати. Хто найтонше голосом потягне, того ми й з’їмо (Фр., IV, 1950, 59);

Не знати де й заспівувач взявся.. — і як потягнув він «Ой, Дніпро, Дніпро…», ..мужня офіцерська громада.. мріями полинула за стіни школи (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 156);

// Промовити, розтягаючи звуки.

— Свириде Яковлевичу, — жалісно потягнула Марійка своє і неждано затихла (Стельмах, II, 1962, 25).

13. перех. і неперех., розм. Сильно вдарити чим-небудь.

[Настя:] Мартине, відчепись! Бо, єй-богу, качалкою по спині потягну (К.-Карий, II, 1960, 62);

Яким, ображений і гнівний, підняв патик, хотів потягнути ним мавпу (Ков., Світ.., 1960, 12);

Йонька, якого Северин Джмелик потяг по спині, латав крівцею пісок під тином (Тют., Вир, 1964, 413);

// безос.

Якимові немовби ножем потягнуло по тілі (Кобр., Вибр., 1954, 65).

14. перех. і неперех., розм. Мати певну вагу при зважуванні.

— Ой сом який! Десь, з півпуда потягне!.. (Стельмах, І, 1962, 453);

*Образно. — То скільки ж це вийде орендної плати з пана..? ..А скільки ж воно за сорок три роки потягне? Певне, тисяч за тридцять (Стельмах, І, 1962, 357);

// безос. , перех. Відтягти своєю вагою, примусити опуститися під дією своєї ваги.

Тільки що одплили [брати] гонів з двоє, а старша сестра смик за вірьовку, ..вода і забулькотіла у човен, так його і потягло на дно (Стор., І, 1957, 59);

Корнієнко вийняв із шухляди стола новенький пістолет і чотири обойми. Оксен поклав усе майно до кишені, штани відразу потягло вниз (Тют., Вир, 1964, 309).

15. неперех., розм. Мати достатню суму грошей для купівлі чого-небудь.

— На воли тепер не потягнемо — не той час (Стельмах, І, 1962, 59);

// безос. Вистачити до певного часу.

— Збереться його [борошна] чимало, і добрим людям його надовго потягне (Кв.-Осн., II, 1956, 125);

Щороку сутужно Хомі.. Ще як вродить, то потягне хліба до весни (Коцюб., І, 1955, 87).

16. перех., безос., розм., рідко. Затягти, вкрити чим-небудь.

По Вкраїні огні горять, під небо сягають, Потягнуло степи димом (П. Куліш, Вибр., 1969, 333).

17. перех. і неперех., також у сполуч. із сл. рука, перен. Підтримати кого-небудь.

— Я потягну руку за тобою. Побалакати ще з товаришами суддями можу і… присудимо тобі посунути обніжок у Василів город… (Тесл., З книги життя, 1949, 121);

— Васюта й руки попустив. Тоді старшина за його, а піхота й собі потягла за старшину (П. Куліш, Вибр., 1969, 154).