пошана

ПОША́НА, и, ж.

1. Почуття поваги, що ґрунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь.

Миронова довго, з увагою і пошаною гляділа на нього (І. Франко);

Черниш дивився на поранених майже з побожною пошаною (О. Гончар);

Глибокою пошаною оточена в нашій країні жінка-мати (з наук. літ.).

2. Вияв почуття поваги до кого-, чого-небудь; почесті.

[Сабіна:] Рабиня мертва привітати гостей твоїх не зможе, і матрона не матиме належної пошани (Леся Українка);

Не жди вінка, не жди пошани, Не повертай лякливо вбік! (П. Грабовський);

Пролунав постріл швидкострільної гармати, ще кільканадцять пострілів відбилися у хвилях і полягали по берегах: пошана державному прапорові країни (Ю. Яновський).

Бу́ти в поша́ні див. бу́ти;

Віддава́ти (склада́ти) / відда́ти (скла́сти) ша́ну (поша́ну, пова́гу і т. ін.) див. віддава́ти;

До́шка поша́ни див. до́шка;

(1) З поша́ни – почуваючи повагу до кого-, чого-небудь.

Ми згадаємо імена народних садоводів з пошани до їх мирної творчої праці (І. Волошин);

Джантемир не з пошани до освіти, а виключно з честолюбства послав [сина] вчитися до Омська (З. Тулуб);

Пройма́тися / пройня́тися поша́ною див. пройма́тися;

Склада́ти / скла́сти ша́ну (поша́ну, по́честь і т. ін.) див. склада́ти.

○ (2) З поша́ною.

(3) Моя́ (на́ша) поша́на, рідко – вітання при зустрічі.

[Д. Консепсьйон:] Розіно, підожди! (До Анни). Моя пошана! (Леся Українка).

◇ З вели́кою (висо́кою, глибо́кою і т. ін.) пова́гою (поша́ною) <�З вели́ким (висо́ким, глибо́ким і т. ін.) поважа́нням> див. пова́га;

Ма́ти поша́ну див. ма́ти²;

На знак глибо́кої поша́ни (рідко глибо́кого поважа́ння) див. знак.