пошана

ПОША́НА, и, ж.

1. Почуття поваги, що грунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь.

Миронова довго, з увагою і пошаною гляділа на нього (Фр., VI, 1951, 92);

Суть радянського патріотизму полягає в глибокій любові до рідного краю, поєднаній з глибокою пошаною й любов’ю до братніх народів і до всіх трудящих світу (Рильський, IX, 1962, 212);

Черниш дивився на поранених майже з побожною пошаною (Гончар, III, 1959, 14);

Глибокою пошаною оточена в нашій країні жінка-мати (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 91).

Бу́ти в поша́ні; Ма́ти поша́ну; Користува́тися поша́ною — виклика́ти до себе почуття поваги.

Освіта особливо цінувалась серед запорожців, і люди письменні тут завжди були у великій пошані (Добр., Очак. розмир, 1965, 21);

Глибокою любов’ю і пошаною користуються серед українського народу російська література, театр, музика, кіно (Літ. газ., 21.VI 1951, 1);

Завоюва́ти (здобу́ти, заслужи́ти, придба́ти і т. ін.) поша́ну — стати поважаним, добитися своєю працею, поведінкою і т. ін. загальної поваги.

Популярність і пошану завоювали своєю багаторічною плідною працею найстаріші українські театральні художники (Мист., 3, 1963, 29);

Сергій.. заслужив загальну пошану на кораблі (Ткач, Жди.., 1959, 30);

Такі літератори, як Ви, потрібні нам на те, щоб українство придбало пошану (Крим., Вибр., 1965, 179);

З поша́ни — почуваючи повагу до кого-, чого-небудь.

Ми згадаємо імена народних садоводів з пошани до їх мирної творчої праці (Вол., Наддн. висоти, 1953, 111);

Джантемир не з пошани до освіти, а виключно з честолюбства послав [сина] вчитися до Омська (Тулуб, В степу.., 1964, 69);

Пройма́тися (пройня́тися) поша́ною — почувати повагу до кого-, чого-небудь.

Радянський народ перед усім світом високо підносить своє історичне минуле: Дивіться! Проймайтесь пошаною! (Тич., III, 1957, 267);

Вони пройнялися високою пошаною до загиблого командира (Гончар, III, 1959, 198).

2. Зовнішній вияв почуття поваги до кого-, чого-небудь; почесті.

[Сабіна:] Рабиня мертва привітати гостей твоїх не зможе, і матрона не матиме належної пошани (Л. Укр., III, 1952, 157);

Не жди вінка, не жди пошани, Не повертай лякливо вбік! (Граб., І, 1959, 557);

Пролунав постріл швидкострільної гармати, ще кільканадцять пострілів відбилися у хвилях і полягали по берегах: пошана державному прапорові країни (Ю. Янов., II, 1958, 109).

Віддава́ти (відда́ти і т. ін.) поша́ну — виявляти зовнішні ознаки поваги до кого-, чого-небудь.

На арену вийшли.. гімнасти. Вони.. віддали пошану публіці і стали літати по арені (Ю. Янов., II, 1958, 139);

До́шка поша́ни див. до́шка;

З вели́кою (глибо́кою, по́вною і т. ін.) поша́ною — традиційний вираз у кінці листа.

Панна Ольга Кобилянська.. просить вибачити, що не пише Вам сама через надмір літературної і всякої іншої праці. З найбільшою пошаною (Л. Укр., V, 1956, 341);

З глибокою пошаною завжди вірний Вам задля послуг (Мирний, V, 1955, 431);

Моя́ (на́ша) поша́на, рідко — вітання при зустрічі.

[Д. Консепсьйон:] Розіно, підожди! (До Анни). Моя пошана! (Л. Укр., III, 1952, 398);

На (у, в) знак поша́ни; На поша́ну — виявляючи до кого-небудь повагу, вшановуючи когось.

Схилімо прапори додолу — На знак пошани, мук і болю. Схилімо низько свої чола Перед бійцем, що впав за волю! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 126);

І клонилися гвоздики В знак довіри і пошани (Рильський, III, 1961, 129);

Все палили тут невірних На пошану Сабаота (Сам., І, 1958, 252).