прибитий

ПРИБИ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до приби́ти 1–6.

Воно [вікно] було прибите знадвору гвіздками (Б. Грінченко);

[Неофіт-раб:] Може, давно б полинули [терпеливість і покора] з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання (Леся Українка);

Прибиті дощем і притоптані війною борозни майже зовсім уляглися (С. Голованівський);

Яхта стала під мостом, прибита хвилею до однієї з підпор (Л. Дмитерко);

Ще говорив щось Когут, та Марко вже не слухав. Прибитий горем, мовчав (І. Цюпа);

Загинув [чоловік] у лісі, прибитий падаючим деревом (В. Гжицький);

Прибитий ранніми приморозками, пасльон визирає з-поміж сизуватої лободи (М. Руденко);

* Образно. В очах старого Канушевича застряла усмішка. Він розгладив свої довгі, інеєм прибиті вуси (Г. Коцюба);

* У порівн. Одна постать Якова чорніла в кутку коло стіни, мов прибита гвіздком до неї (Панас Мирний);

// приби́то, безос. пред.

Поруч прохідної будки прибито широкий диктовий щит для об'яв (Ю. Шовкопляс);

До ґанку на щастя підкову прибито (П. Воронько);

* Образно. Морозом лиходійним Моє життя прибито на цвіту (М. Вороний).

2. у знач. прикм., розм. Який виражає пригніченість.

Прибитий вигляд;

// Ледве чутний, слабкий (про голос).

Він ніколи не вгнівався, не підніс голосу, а все якось так покірно, таким приниженим та прибитим голосом відповідав (І. Франко);

Матвій прибитим голосом розказував: – Як тільки одужаю, то поїду, поїду до рідних, до своїх... (Мирослав Ірчан);

// Пригнічений, принижений (про людину).

Народ [Тухольщини] нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний (І. Франко).

◇ (1) Приби́тий [ще] на цвіту́ – розумово обмежений, психічно нездоровий; дурнуватий, недоумкуватий.

Се був чоловік прибитий ще на цвіту, плохий, похилий (Марко Вовчок);

// несхв. такий, що робить невиправдані вчинки.

– Ви на неї не зважайте. Вона ж на цвіту прибита. Раніше Василеві Прокоповичу жить не давала. Віру Андріївну гризла (Ю. Мушкетик);

Уби́тий (приби́тий) го́рем див. уби́тий¹;

Як (мов, ні́би і т. ін.) гро́мом вра́жений (приби́тий, приглу́шений, рідше приши́блений) див. ура́жений¹;

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) до землі́ приби́тий – невеселий, зажурений, мовчазний, з похиленою головою тощо.

З-під насуплених брів засвітив гострий погляд, то окидав він [Чіпка] ним станового, то позирав на людей, що стояли мовчки, як до землі прибиті (Панас Мирний);

(3) [Як (мов, ні́би і т. ін.)] з-за ро́гу (з-за вугла́, з-за угла́) [мішко́м] приби́тий (приши́блений, рідко вульг. нама́ханий) – дуже приголомшений чим-небудь, схожий на причинного, недоумкуватого або дивакуватого; нерозумний.

– Я – дурень, ідіот, .. пришелепкуватий, прицюцькуватий, з-за рогу мішком прибитий (із журн.);

Яким стояв, як пришиблений з-за вугла мішком (І. Нечуй-Левицький);

– Все ходить та сумує, мов з-за угла прибитий. Шкода сина, шкода й себе! (І. Нечуй-Левицький);

На Христю – як найшло що: безпам'ятна, наче з-за угла прибита, вона вешталася поміж людьми (Панас Мирний);

[Коваль:] Чого ти такий, мов із-за вугла мішком прибитий?.. Хворий, чи що?.. (М. Кропивницький);

– А я вам скажу, друзі: не спішіть кепкувати! Хай я трохи з-за рогу мішком прибитий, шукаю вітра в полі, а люди? (Д. Прилюк);

– Чого він такий? – Наче намаханий із-за рогу мішком (П. Панч);

Як (мов, ні́би і т. ін.) прику́тий (приби́тий) до гане́бного стовпа́ (на позо́рищі) див. прику́тий.