прив'язь

ПРИ́В'ЯЗЬ, і, ж.

1. Мотузок, вірьовка, ремінь, ланцюг і т. ін., якими прив'язують кого-, що-небудь.

Ряба здоровенна собака на прив'язі біля комори почала гавкати (Панас Мирний);

Побрязкуючи прив'яззю, коні гризуть дерев'яні короби й щаблі ясел (І. Кириленко);

Заревів мотор, і “опель”, немов хорт, що зірвався з прив'язі, понісся по дорозі в гущавину лісу (Ю. Бедзик);

Тече вода, шумлять осоки, на прив'язі стоять човни (П. Тичина);

У стійловий період корів утримували на прив'язі (з наук. літ.).

2. Місце, де хто-небудь прив'язаний (що-небудь прив'язане).

Де-не-де дзвякала сокира – видко, нашвидкуруч хтось лаштував хоч будь-яку прив'язь для худоби (А. Головко).

3. спец. Система, механізм для прив'язування чого-небудь.

◇ Іти́ (бу́ти, ходи́ти і т. ін.) на повідку́ (на по́воді, на припо́ні, на при́в'язі і т. ін.) див. іти́;

Трима́ти (держа́ти) на при́в'язі (на припо́ні) див. трима́ти;

Трима́ти (держа́ти) язи́к (язика́) за зуба́ми (на при́в'язі, на припо́ні, на за́шморзі, на за́щіпці) див. трима́ти;

(1) Як (мов і т. ін.) на при́в'язі, часто у сполуч. зі сл. собака, сірко, рябко і т. ін.:

а) без руху.

Стояли [танки] кілька хвилин на пагорбі, захлинаючись.., тіпаючись усіма своїми сталевими мускулами, як на прив'язі (О. Гончар);

б) не маючи волі.

– Каже [старшина], що в якомусь близькому селі .. парубки на вечорницях курили цигарки .. та й наробили пожежі. Згорів трохи не весь куток. От тепер гуляй, як собака на прив'язі! (І. Нечуй-Левицький);

в) надміру, занадто.

– Передаси кумові – завтра. Обов'язково буду завтра, бо сьогодні намотався за день, як сірко на прив'язі (Ю. Збанацький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

прив'язь

Значення в інших словниках