приголосний

ПРИ́ГОЛОСНИЙ, а, е, лінгв.

Який утворюється внаслідок проходження струменя повітря через перепону в якомусь місці мовного апарату (про звуки мови).

Приголосний звук;

// у знач. ім. при́голосний, ного, ч. Звук, основою якого є шум, що виникає внаслідок проходження видихуваного струменя повітря через певну перепону, утворювану в якому-небудь місці мовного апарату.

Середньоязикові приголосні;

Носові приголосні.

△ (1) Глухи́й при́голосний, лінгв. – приголосний звук, що вимовляється без участі голосу; протилежне дзвінкий приголосний.

На відміну від російської мови в українській заміна дзвінких приголосних глухими і навпаки – явище рідке і виразно виступає лише в небагатьох випадках (з наук. літ.);

(2) Дзвінки́й при́голосний, лінгв. – приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр. б, г, д, з.

Дзвінкі приголосні літературної мови (на відміну від галицьких .. та деяких інших говірок) .. вимовляються виразно, ясно (з наук. літ.);

Якщо за глухим приголосним іде дзвінкий приголосний, то попередній глухий одзвінчується, тобто під час артикуляції такого звука голосові зв'язки починають вібрувати (з навч. літ.);

(3) Дрижа́чий при́голосний, лінгв. – приголосний звук, що твориться внаслідок переривання видихуваного повітряного струменя ритмічно вібруючим мовним органом.

Дрижачий приголосний ще називають вібрантом (з навч. літ.);

(4) Зі́мкнений при́голосний, лінгв. – приголосний звук, який творяться при щільному зімкненні (дотику) мовних органів, яке розривається видихуваним струменем повітря;

(5) Зубни́й (дента́льний) при́голосний, лінгв. – приголосні, що творяться при наближенні кінчика язика або його передньої частини до верхніх зубів;

(6) Латера́льний (бокови́й) при́голосний – приголосний звук, при вимові якого кінчик язика впирається в альвеоли або у верхні зуби, а повітряний струмінь проходить з обох боків;

(7) М'які́ при́голосні – приголосні, під час вимови яких середня частина язика наближається до твердого піднебіння;

(8) Пла́вні (пливкі́) при́голосні, лінгв. – назва сонорних приголосних звуків “р” і “л” за їхніми акустичними особливостями;

(9) Пом'я́кшені при́голосні – приголосні, які вимовляються з додатковим піднесенням середньої частини спинки язика до твердого піднебіння.

До третьої відміни належать усі іменники жіночого роду з кінцевим твердим чи пом'якшеним приголосним (з наук. літ.);

(10) Твердопіднебі́нні при́голосні – приголосні, при вимові яких середня частина спинки язика підіймається до твердого піднебіння, змикаючись із ним або утворюючи щілину;

(11) Фаринга́льні при́голосні – приголосні звуки, які утворюються внаслідок зближення кореня язика з задньою стінкою зіва.

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові і глоткові, або фарингальні (з наук. літ.);

(12) Шу́мні при́голосні, лінгв. – приголосні, у творенні яких переважає шум.

Шу́мні при́голосні – приголосні звуки, при творенні яких шум або становить усю їх звукову якість, або, якщо він змішаний з голосом, має над останнім перевагу (з наук. літ.).