прикажчик

ПРИКА́ЖЧИК, а, ч.

1. іст. У царській Росії – найманий службовець у поміщика, що наглядав за якою-небудь ділянкою його господарства, виконував різні господарські доручення або керував господарством.

Був [Вавилов] колись за об'їждчика в одного пана, тоді за прикажчика, тоді за управителя, а там уже й свою земельку купив (Б. Грінченко);

Селянин відбував панщину, працював у полі під наглядом панського прикажчика, озброєного палицею (з навч. літ.).

2. іст. У царській Росії – найманий службовець у купця або в торговельному закладі.

Покинув він торби, та взимку став у крамаря за прикажчика (І. Нечуй-Левицький);

В поодиноких крамницях позіхають від нудоти й лупають очима на невідомого перехожого прикажчики або сам хазяїн-купець (З. Тулуб);

* У порівн. – Він, як є меж купцями прикажчик, так він в мене права рука моя (Г. Квітка-Основ'яненко).

3. заст. Продавець у крамниці.

В кооперативних крамницях запанував зразковий порядок, чистота, прикажчики ввічливо поводилися з покупцями (О. Бойченко);

– З ким це ти, Анисько? – спитала Варвара .. – Та внадився прохвост один, з воєнторгу прикажчик, чи Бог його святий знає... (Л. Первомайський).