прикажчик

ПРИКА́ЖЧИК, а, ч.

1. іст. У царській Росії — найманий службовець у поміщика, що наглядав за якою-небудь ділянкою його господарства, виконував різні господарські доручення або керував господарством.

Був [Вавилов] колись за об’їждчика в одного пана, тоді за прикажчика, тоді за управителя, а там уже й свою земельку купив (Гр., II, 1963, 319);

Селянин відбував панщину, працював у полі під наглядом панського прикажчика, озброєного палицею (Іст. середніх віків, 1955, 31);

*Образно. Він [Ленін] вказував, що буржуазні професори філософії, як і професори політичної економії, є вченими прикажчиками класу капіталістів (Біогр. Леніна, 1955. 102).

2. іст. У царській Росії — найманий службовець у купця або в торговельному закладі.

Покинув він торби, та взимку став у крамаря за прикажчика (Н.-Лев., IV, 1956. 319);

В поодиноких крамницях позіхають від нудоти й лупають очима на невідомого перехожого прикажчики або сам хазяїн-купець (Тулуб, В степу.., 1964, 51);

*У порівн. — Він, як є меж купцями прикажчик, так він в мене права рука моя (Кв.-Осн., II, 1956, 349).

3. заст. Продавець у крамниці.

В кооперативних крамницях запанував зразковий порядок, чистота, прикажчики ввічливо поводилися з покупцями (Бойч., Молодість, 1949, 225);

— З ким це ти, Анисько? — спитала Варвара.. — Та внадився прохвост один, з воєнторгу прикажчик, чи бог його святий знає… (Перв., Дикий мед, 1963, 19).