приказ

ПРИКА́З, у, ч.

1. іст. Адміністративно-судова установа, що керувала окремою галуззю центрального та обласного управління Росії XVI–XVII ст.

Кожен приказ не тільки відав певною галуззю державного управління, а й чинив суд, призначав покарання (з навч. літ.);

Никав Омелько там по розправах, а коли й щастило пробитись до будь-якого приказу, молодика, досить таки пошарпаного в дорозі, гнали геть (О. Ільченко).

2. розм. Те саме, що нака́з, розпоря́дження 2.

Почтар, нівроку, був підпилий, Оддав сенатові приказ, Щоб тілько в Вифлеємі били Малих дітей (Т. Шевченко);

П'є, гуляє [Максим] ; з шинкаря насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле, що роблять на панів, навчає не слухатись їх приказів (Панас Мирний);

Прикази арештувати мене .. відновляються в належний спосіб об Різдві Святому (Леся Українка).

△ (1) Посо́льський прика́з, іст. – у царській Росії XVI – початку XVIII ст. – центральна державна установа, що відала в основному дипломатичними зносинами з іноземними державами, а також здійснювала керівництво такими приказами, як Малоросійський, Смоленський тощо; будинок, де була розміщена ця установа.

Палюче сонце лилося крізь вікна посольського приказу (Н. Рибак).