прикмета

ПРИКМЕ́ТА, и, ж.

1. Те, що характеризує кого-, що-небудь, відмітна ознака когось, чогось; особливість.

Всі згоджувалися, що тільки хвіст становить безперечну прикмету відьми і лиш присутність або відсутність його у Параскіци може покласти якийсь кінець справі (М. Коцюбинський);

Маг Гаумата мав одну прикмету, за якою його неважко було впізнати. За якусь провину свого часу Кір наказав відрізати йому вуха (з наук.-попул. літ.);

// тільки мн. Чийсь зовнішній вигляд.

Урядові інстанції в зашифрованій телеграмі інформували комісара про можливий маршрут її подорожі, називали її прикмети і в категоричній формі зобов'язували знешкодити державного злочинця (Ю. Бедзик);

// Властивість кого-, чого-небудь.

Її покинули дві прикмети, які, здавалося, становили природні компоненти її крові: хитрість і блискавичність орієнтації в будь-якій ситуації (Ірина Вільде);

Дзеркало мало якусь чарівну прикмету залишати його в переконанні про деяку подібність між ним і Наполеоном (Остап Вишня).

2. Те, що свідчить про що-небудь; зовнішній вияв, ознака чогось.

– Дивіться по прикметах, чи не згадається чого? (Ганна Барвінок);

На голові в неї подекуди біліли ніби срібні нитки, і вона завсігди дуже намащувала над чолом коси помадою, щоб затаїти ті перші прикмети доходжалих літ (І. Нечуй-Левицький);

Листа Вашого нарешті дістав. Він був у дорозі 8 день, 4 з них у Києві, і дійшов до мене з ясними прикметами перлюстрації. Кому це цікаво знати, які у Вас літературні плани та як стоїть здоров'я – не відаю (М. Коцюбинський);

Під полудень на горизонті знялась курява. За всіма прикметами сюди йшло військо (Я. Качура);

// Предметний доказ чого-небудь.

[Золотницький:] Поїдь у Січ, убий там його, привези мені певні прикмети, тоді я тобі ще не один такий капшук дам (Б. Грінченко).

3. Основа передбачення чого-небудь.

Прикмети були погані. Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало (М. Коцюбинський);

“На ранній ріллі – пшениця, а на пізній – метлиця”, повчав досвід поколінь, відбитий у прикметах і приказках (З. Тулуб);

Навколо місяця лисячим хутром тремтить неширокий круг – на дощ показує. То чому ж тоді на погоду сюрчить цвіркун? Від прикмет, які він щоденно чує од старших, Левко переходить до солодких дитячих мрій (М. Стельмах);

Іноді можна завбачати зміну погоди на найближчий час по деяких місцевих прикметах і ознаках (з навч. літ.);

// За народним повір'ям – те, що є передвістям чого-небудь.

[Ганна (з короваєм в руках):] Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і талан молодих ростиме! (М. Кропивницький);

За народними прикметами для людини, якій перейшли дорогу з повними відрами, це було щасливою ознакою (з наук. літ.);

Кажуть, високосний рік – нещастя... Я не вірю у прикмети ці! (І. Нехода).

4. розм. Предмет, зображення, мітка, які вказують на що-небудь; знак.

На те літо Криницю святили, На самого Маковія, І дуб посадили На прикмету проїзжачим [проїжджим] (Т. Шевченко);

На всьому, було, прикмети покладає [невістка]. Сама не дасть, ще й доглядається, щоб і я не взяла (Ганна Барвінок);

Погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? (Б. Грінченко).