прикмета

ПРИКМЕ́ТА, и, ж.

1. Те, що характеризує кого-, що-небудь, відмітна ознака когось, чогось; особливість.

Всі згоджувалися, що тільки хвіст становить безперечну прикмету відьми і лиш присутність або відсутність його у Параскіци може покласти якийсь кінець справі (Коцюб., І, 1955, 280);

Одною з істотних прикмет радянської літератури є її позитивний герой (Рильський, IX, 1962, 17);

Маг Гаумата мав одну прикмету, за якою його неважко було впізнати. За якусь провину свого часу Кір наказав відрізати йому вуха (Наука.., 10, 1965, 14);

// тільки мн. Чийсь зовнішній вигляд.

Урядові інстанції в зашифрованій телеграмі інформували комісара про можливий маршрут її подорожі, називали її прикмети і в категоричній формі зобов’язували знешкодити державного злочинця (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 103);

Ні прізвищ їхніх, ні навіть зовнішніх прикмет секретар райкому не знав і не міг про них повідомити (Збан., Ліс. красуня, 1955, 22);

// Властивість кого-, чого-небудь.

Її покинули дві прикмети, які, здавалося, становили природні компоненти її крові: хитрість і блискавичність орієнтації в будь-якій ситуації (Вільде, Сестри.., 1958, 402);

Дзеркало мало якусь чарівну прикмету залишати його в переконанні про деяку подібність між ним і Наполеоном (Вишня, І, 1956, 271).

2. Те, що свідчить про що-небудь; зовнішній вияв, ознака чогось.

— Дивіться по прикметах, чи не згадається чого? (Барв., Опов.., 1902, 70);

На голові в неї подекуди біліли ніби срібні нитки, і вона завсігди дуже намащувала над чолом коси помадою, щоб затаїти ті перші прикмети доходжалих літ (Н.-Лев., VI, 1966, 15);

Листа Вашого нарешті дістав. Він був у дорозі 8 день, 4 з них у Києві, і дійшов до мене з ясними прикметами перлюстрації. Кому це цікаво знати, які у Вас літературні плани та як стоїть здоров’я — не відаю (Коцюб., III, 1956, 451);

Під полудень на горизонті знялась курява. За всіма прикметами сюди йшло військо (Кач., Вибр., 1947, 219);

// Предметний доказ чого-небудь.

[Золотницький:] Поїдь у Січ, убий там його, привези мені певні прикмети, тоді я тобі ще не один такий капшук дам (Гр., II, 1963, 547).

3. Основа передбачення чого-небудь.

Прикмети були погані. Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало (Коцюб., II, 1955, 174);

«На ранній ріллі — пшениця, а на пізній — метлиця», повчав досвід поколінь, відбитий у прикметах і приказках (Тулуб, Людолови, II, 1957, 180);

Навколо місяця лисячим хутром тремтить неширокий круг — на дощ показує. То чому ж тоді на погоду сюрчить цвіркун? Від прикмет, які він щоденно чує од старших, Левко переходить до солодких дитячих мрій (Стельмах, II, 1962, 124);

Іноді можна завбачати зміну погоди на найближчий час по деяких місцевих прикметах і ознаках (Фіз. геогр., 5, 1956, 95);

// За народним повір’ям — те, що є передвістям чого-небудь.

[Ганна (з короваєм в руках):] Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і талан молодих ростиме! (Кроп., II, 1958, 59);

За народними прикметами для людини, якій перейшли дорогу з повними відрами, це було щасливою ознакою (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 195);

Кажуть, високосний рік — нещастя… Я не вірю у прикмети ці! (Нех., Чудесний сад, 1962, 84).

4. розм. Предмет, зображення, мітка, які вказують на що-небудь; знак.

На те літо Криницю святили, На самого маковія, І дуб посадили На прикмету проїзжачим [проїжджим] (Шевч., II, 1953, 56);

На всьому, було, прикмети покладає [невістка]. Сама не дасть, ще й доглядається, щоб і я не взяла (Барв., Опов.., 1902, 225);

Погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? (Гр., І, 1963, 416).

◊ Бу́ти на прикме́ті у кого: а) бути об’єктом чиєїсь уваги, чиїхсь інтересів, планів.

[Охрим:] Чи ти підеш за мене, чи, може, у тебе є який другий на прикметі? (Кроп., І, 1958, 149);

— Не журіться, ми вам коня добудемо, — на ходу заспокоював Блаженко свого командира. — Хаєцький казав, що в нього є десь на прикметі… (Гончар, І, 1954, 78);

б) бути об’єктом спостереження внаслідок підозри в чому-небудь.

— Ти людей бунтуєш! — визвіривсь [Петро Глива] на мене. — Демократ! Забастовщик.. Ти-и вже давно на прикметі в нас (Тесл., З книги життя, 1949, 69);

Ма́ти на прикме́ті — те саме, що Ма́ти на о́ці в), г) ( див. о́ко¹).

— Жаль, — сказав він, по паузі, — жаль. Особливо цього Вакуленка. З нього був би неабиякий наводчик. Я мав його на прикметі (Гончар, І, 1954, 144);

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев., II, 1956, 185).