причепа

ПРИЧЕ́ПА¹, и, ч. і ж., розм.

1. Надмірно прискіплива людина; людина, яка до всього чіпляється.

– Це правдива причепа! – сказала Кайдашиха. – Бере моє добро, ще й мене лає (І. Нечуй-Левицький);

– Тут не вистачає довідки з місця роботи, – зауважила секретарка. Була вона сухорлява, немолода й висока. Саме такі й бувають найбільшими причепами, подумала Ольга (П. Дорошко);

– Ти, Вовк, причепа. З тобою хіба можна гратись? Ти любиш, щоб усе було по-твоєму... (Ю. Збанацький).

2. жарт. Надокучлива людина (часто про дитину).

– Лягай, сину. – Лягайте і ви. – Піду до вогника: подивлюся, хто там душу гріє. – І я з вами. – Не виспишся, причепо (М. Стельмах);

// зневажл. Занадто настирлива, в'їдлива людина.

– Та кидай оту книжку! Оце прилип до тієї книжки, неначе муха до меду .. – Оце причепилася причепа! Потривай, дочитаю листка! (І. Нечуй-Левицький);

[Служебка:] Який чистюк! Та відчепись, причепо! З темниці витягла, та ще якоїсь волі від мене хочеш (Леся Українка);

// зневажл. Людина, що набридає настирливими залицяннями.

– А-а-а, осоружний... причепа! не дивись, кажу! не дивись! – Та давай [дівчина] його вінком по голові й по виду бити (Панас Мирний);

До річки йшла тоді, коли він уже повертався звідти. Бо до всього – він ще й причепа. Зіна кілька разів ловила на собі Олегів погляд (Ю. Мушкетик).

ПРИЧЕ́ПА², и, ж.

Морська риба з веретеноподібним тілом і присоском на голові, за допомогою якого вона прикріплюється, прилипає до інших риб або днища суден і пасивно переміщується на значні відстані.