причепа

ПРИЧЕ́ПА¹, и, ч. і ж., розм.

1. Надмірно прискіплива людина; людина, яка до всього чіпляється.

— Це правдива причепа! — сказала Кайдашиха. — Бере моє добро, ще й мене лає (Н.-Лев., II, 1956, 355);

— Тут не вистачає довідки з місця роботи, — зауважила секретарка. Була вона сухорлява, немолода й висока. Саме такі й бувають найбільшими причепами, подумала Ольга (Дор., Не повтори.., 1968, 69);

— Ти, Вовк, причепа. З тобою хіба можна гратись? Ти любиш, щоб усе було по-твоєму… (Збан., Старший брат, 1952, 46).

2. жарт. Надокучлива людина (часто про дитину).

— Лягай, сину. — Лягайте і ви.— Піду до вогника: подивлюся, хто там душу гріє. — І я з вами. — Не виспишся, причепо (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 70);

// зневажл. Занадто настирлива, в’їдлива людина.

— Та кидай оту книжку! Оце прилип до тієї книжки, неначе муха до меду.. — Оце причепилася причепа! Потривай, дочитаю листка! (Н.-Лев., VI, 1966, 376);

[Служебка:] Який чистюк! Та відчепись, причепо! З темниці витягла, та ще якоїсь волі від мене хочеш (Л. Укр., II, 1951, 196);

// зневажл. Людина, що набридає настирливими залицяннями.

— А-а-а, осоружний… причепа! не дивись, кажу! не дивись! — Та давай [дівчина] його вінком по голові й по виду бити (Мирний, І, 1949, 166);

До річки йшла тоді, коли він уже повертався звідти. Бо до всього — він ще й причепа. Зіна кілька разів ловила на собі Олегів погляд (Мушк., Серце.., 1962, 292).

Причі́плюватися (причіпля́тися, причепи́тися) приче́пою див. причі́плюватися.

ПРИЧЕ́ПА², и, ж. Морська риба з веретеноподібним тілом і присоском на голові, за допомогою якого вона прикріплюється, прилипає до інших риб або днища суден і пасивно переміщується на значні відстані.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

причепа

Значення в інших словниках