причуватися

ПРИЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИЧУ́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.

1. тільки 3 ос. Бути ледве чутним.

Пізно. В кімнатах наполягла на все тиша, якась отруйна, сонлива. Причувається дихання сонних (С. Васильченко);

Мені причулися чиїсь голоси, що долинули від Червоної Казарми (Ю. Збанацький);

// Здаватися чутним; учуватися.

В шелестінні тому причувалося Семенові: приїзди, розкажи свою таємницю (М. Коцюбинський);

Деяким [парубкам] причувалося, що з-під землі добувається протяжний стогін Гордія і плазує слідом за ними (Мирослав Ірчан);

– Повтори ще раз, бо се не може бути, щоб я справді чув те, що мені причулося (І. Франко);

Вибігла [жінка] за ворота, бо причулися їй чиїсь кроки за парканом (Ірина Вільде);

// рідко. Поставати в уяві; уявлятися, здаватися.

Життя довкола мене причувалося мені якоюсь ніжною, несказанно гармонійною мелодією (О. Кобилянська);

Причувся йому крик усіх тих душ, смажених у смолі, що їх знав з апокрифу “Хождіння [ходіння] Богородиці по муках” (А. Крушельницький).

2. діал. Прислуховуватися.

Хуторів і сіл я Обійшов чимало: Ухо причувалось, Око не дрімало (Я. Щоголів).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me