провалювати

ПРОВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОВАЛИ́ТИ, валю́, ва́лиш, док., що і без прям. дод.

1. Давлячи, натискаючи на що-небудь, робити дірки, проломи, заглибини і т. ін.

Бралися [люди] цілим гуртом міцно за руки, .. топтались на льоду й провалювали (А. Головко);

– Як співали [арф'янки], то й долівку .. провалили – така сила народу набиралася їх дивитися! (Панас Мирний);

– От і маєш клопіт – заганяй обох [дітей] на піч .. та ще пильнуй, щоб череня не провалили, бо хіба ж усидять тихо? (Григорій Тютюнник);

// Ударом розбивати, розсікати (голову, ніс).

Вони душили один одного, кусали, штрикали складаними ножиками, провалювали один одному носи чим попало (О. Довженко);

– Не кидай [грязь], бо я тобі голову провалю кочергою, – крикнула Кайдашиха й погналась за Мотрею (І. Нечуй-Левицький);

// безос., перен. Про стан напівзабуття в кого-небудь.

Все, що говорив Микола, звучало глухо, як щось далеке, байдуже, .. її [Надію] раз по раз провалювало в якусь приємну порожнечу (Яків Баш).

2. перен. Не справляючись з роботою, обов'язками, не розуміючи чого-небудь, зривати здійснення чогось.

Тут без мене не справляться аж ніяк, накоять лиха, провалять зовсім ранню сівбу (Є. Кротевич);

// Необережними діями, вчинками або навмисно виявляти, розкривати (законспіровану особу, нелегальну організацію і т. ін.).

Ласточкін аргументував переконливо: щоб не накликати більших репресій на робітництво і щоб не провалити саме підпілля (Ю. Смолич);

// Незадовільно оцінювати кого-, що-небудь.

– Підеш складати іспит? Та ж тебе негайно провалить отець Степан! (Ю. Смолич);

// перев. док. Те саме, що забалотува́ти.

Гнида лише оком обвів збори і вже знав, що провалять, бо ж народу з його табору була тільки купка. Тому й зняв свою кандидатуру (А. Головко).

◇ (1) Прова́лювати / провали́ти го́лову – призводити до смерті (про багатьох або один одного); убити.

Що там скоїлося, відає тільки Бог, а Пилипові голову провалили, поки довезли на возі, він і упокоївся (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me