проволікати
ПРОВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш, ПРОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док.
1. кого, що. Повільно тягнучи, переміщати кого-, що-небудь кудись, повз когось, щось, по поверхні чогось і т. ін.
Паровоз, важко чахкаючи, проволік мимо нас ешелон з будівельними матеріалами (Ю. Смолич);
Мовчки проволік [Мирон] завмерлого Скаміну до порога і двічі вдарив ногою в двері так, що з стелі посипалась глина (П. Колесник);
// тільки док. Волокти якийсь час.
Мусія проволокли [бандити] трохи по снігу і притиснули обличчям до обледенілого пенька (В. Речмедін).
2. що і без прям. дод., заст. Те саме, що зволіка́ти².
Він не переставав держатись за сю думку: викручусь, проволочу час, збрешу, що прийду піхотою через день, через два дні, а сьогодні нізащо не поїду! (І. Франко);
Кожний день, кожна ніч зближала його до страшного дня, не можна було проволікати, відтягнути (Н. Кобринська).
3. що, перен., розм. Затримувати, уповільнювати хід, здійснення чого-небудь.
По короткій боротьбі з собою він рішився взятись на спосіб, щоб тілько проволокти діло (І. Франко).
Значення в інших словниках
- проволікати — проволіка́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- проволікати — -аю, -аєш, недок., проволокти, -очу, -очеш, проволочити, -лочу, -лочиш, док. 1》 перех. Повільно тягнучи, переміщати кого-, що-небудь кудись, повз когось, щось, по поверхні чогось і т. ін. || тільки док. Волокти якийсь час. 2》 перех. і неперех., заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- проволікати — ЗВОЛІКА́ТИ з чим і без додатка (повільно робити що-небудь, не поспішати з чимось), ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ що, з чим і без додатка, БАРИ́ТИСЯ з чим і без додатка, ЗВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПРОВОЛІКА́ТИ що і без додатка, розм., МАРУ́ДИТИ розм. Словник синонімів української мови
- проволікати — Проволіка́ти, -ліка́ю, -ліка́єш; проволокти́, -лочу́, -ло́чеш, -ло́чуть; проволі́к, -волокла́, -волокли́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- проволікати — ПРОВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш, ПРОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док. 1. перех. Повільно тягнучи, переміщати кого-, що-небудь кудись, повз когось, щось, по поверхні чогось і т. ін. Словник української мови в 11 томах