прогуркотіти

ПРОГУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПРОГУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док.

1. Підсил. до прогу́ркати.

Прогуркотів грім близького дощу (Ю. Яновський);

Біля редуту зав'язався бій, над полем прогуркотіли перші гарматні постріли (П. Кочура);

* Образно. Ніч прогуркоче. День оскаженіло Сяйне й впаде, швидкий, немов розрив (М. Бажан).

2. З гуркотом пройти, проїхати і т. ін.

Десь на стороні прогуркотіла отара, певне, ішаків, чи, може, пройшов марудний шкапиний караван... (Олесь Досвітній);

Не зупиняючись, немов циклон, Повз станцію з вугіллям ешелон Прогуркотів – і зник за семафором (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me