проковка
ПРОКО́ВКА, и, ж., техн.
Дія за знач. прокува́ти¹, проко́вувати 1.
За допомогою проковки з криць видаляли шлаки і одночасно ліквідували пористість криць (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- проковка — проко́вка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- проковка — ПРОКО́ВКА, и, ж., техн. Дія за знач. прокува́ти, проко́вувати 1. За допомогою проковки з криць видаляли шлаки і одночасно ліквідували пористість криць (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 413). Словник української мови в 11 томах