промовчувати

ПРОМО́ВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМО́ВЧАТИ, чу, чиш, док.

1. що і без прям. дод. Утримуватися від висловлювання чого-небудь уголос або на письмі.

У нього [Джона Мільтона] було щире серце, вразливе на кривди і чутке до правди, а до того ж він був справжнім поетом і письмовцем, значить не міг промовчувати своїх думок (Леся Українка);

Олеся хотіла сказати, де б вона набрала кращих женихів, та промовчала (І. Нечуй-Левицький);

Григорієві було шкода руйнувати прекрасну легенду, і він промовчав (І. Багряний);

Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (П. Загребельний);

// Не відповідати на поставлене запитання.

Мати скільки раз зачинала розмову, та розмова плуталася, рвалась: то Христя промовчить на матернє питання, то одкаже не те... (Панас Мирний);

– Пробачте, – перший озвався солдат. – Може, це я і розбудив вас? – Чоловік в ушанці промовчав (А. Головко);

Кочубей узяв монаха за руку й обернув його так, щоб сонце впадало у його очі. Монах і тут промовчав (Г. Колісник).

2. що і про кого – що. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати.

Театр, котрий .. лишає на боці, промовчує або покриває брехнею головні, основні недостатки [недоліки] суспільності, той театр ніколи не стане вповні національним (І. Франко);

Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому, навіть не пообідавши, що її книжки самотньо лежать на покуті (Ю. Збанацький);

Що він бачив за кремезною постаттю старшого лицяря, що йому ввижалося за ясним променем Диварових очей? Промовчав про щось втаємничене правічний Див (О. Бердник).

3. Не заперечувати, не суперечити, не говорити наперекір кому-небудь.

– Доживемо, Никоне, віку без спірки, лайки та без клопоту: чи ти що не так зробиш – я тобі промовчу, чи я що не так – ти не гнівися (Л. Яновська);

Хлопцеві б промовчати, а він відгризнувся: – Ви мені не указ (О. Гончар);

Олександр Іванович розумів, що дружина навмисне перекручує слова материної приповідки, знав, що й Васю вона карає без усякої потреби.., але він промовчав. Сказати це зараз – значить зчинити в домі бучу, а треба ж працювати (Б. Антоненко-Давидович);

// перен. Не виявляти активності в певних обставинах.

Аргентинець Ернан Креспо з “Парми” “промовчав” у грі з “Болонією” (1:0) (з газ.).

4. тільки док. Мовчати якийсь час.

Становий трохи промовчав, потім духом вимчав [випив] цілу склянку міцного та солодкого чаю з ромом, що завжди любив його уживати, і, зажмуривши очі, покрутив головою (Панас Мирний);

Ти плачеш? – спитав він. Вона ще хвилину промовчала, а потім відповіла зовсім спокійно. – Ні (В. Підмогильний).