промовчувати

ПРОМО́ВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМО́ВЧАТИ, чу, чиш, док.

1. перех. і неперех. Утримуватися від висловлювання чого-небудь уголос або на письмі.

У нього [Джона Мільтона] було щире серце, вразливе на кривди і чутке до правди, а до того ж він був справжнім поетом і письмовцем, значить не міг промовчувати своїх думок (Л. Укр., VIII, 1965, 194);

Зупинилась біля етажерки, перебирає якісь книжки, Віталикові аж хочеться докинути до неї жартом: «То ти, мамцю, «Блокнот агітатора» вдруге перечитуєш?» — але він промовчує (Гончар, Тронка, 1963, 102);

Олеся хотіла сказати, де б вона набрала кращих женихів, та промовчала (Н.-Лев., III, 1956, 49);

Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (Загреб., Європа. Захід, 1961, 272);

// Не відповідати на поставлене запитання.

Мати скільки раз зачинала розмову, та розмова плуталася, рвалась: то Христя промовчить на матернє питання, то одкаже не те… (Мирний, III, 1954, 113);

— Пробачте, — перший озвався солдат. — Може, це я і розбудив вас? — Чоловік в ушанці промовчав (Головко, II, 1957, 433).

2. перех. і про кого — що. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати.

Театр, котрий.. лишає на боці, промовчує або покриває брехнею головні, основні недостатки [недоліки] суспільності, той театр ніколи не стане вповні національним (Фр., XVI, 1955, 179);

Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому, навіть не пообідавши, що її книжки самотньо лежать на покуті (Збан., Між.. людьми, 1955, 154);

— Ну, Степане Васильовичу, тепер твоя і твоїх поплічників доля в моїй жмені: будуть чи не буде коней — промовчу про вас, а, боронь боже, попадуся з ними — підете у тюрягу (Стельмах, І, 1962, 502).

3. неперех. Не заперечувати, не суперечити, не говорити наперекір кому-небудь.

— Доживемо, Никоне, віку без спірки, лайки та без клопоту: чи ти що не так зробиш — я тобі промовчу, чи я що не так — ти не гнівися (Л. Янов., І, 1959, 332);

Хлопцеві б промовчати, а він відгризнувся: — Ви мені не указ (Гончар, Тронка, 1963, 28).

4. тільки док., неперех. Мовчати якийсь час.

Становий трохи промовчав, потім духом вимчав [випив] цілу склянку міцного та солодкого чаю з ромом, що завжди любив його уживати, і, зажмуривши очі, покрутив головою (Мирний, IV, 1955, 349).