просвіщати

ПРОСВІЩА́ТИ¹ див. просві́чувати¹.

ПРОСВІЩА́ТИ², а́ю, а́єш і рідко ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., кого, що.

1. чим і без дод. Збагачуючи кого-небудь знаннями, культурою, досвідом і т. ін., робити його освіченим.

Миша передає мені всякі літературні новинки і просвіщає німецькими книжками по теорії музики (Леся Українка);

Справжнє мистецтво покликане звеличувати розум, просвіщати людину, збагачувати її емоціями і переживаннями (з публіц. літ.);

– І таких треба навчать, як ваша Макуха, і таких треба просвічувать сьогочасними європейськими ідеями (І. Нечуй-Левицький);

Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!! (Т. Шевченко);

Придивлявся до чужоземного життя, до школи, до науки, щоб себе трохи просвітити, бо і наших, і в польських щколах ще нема правдивої світської науки (Леся Українка);

Просвітити невіру – це теж добре діло (Б. Антоненко-Давидович);

// ірон. Повчати, наставляти.

– Або візьми ти вівцю, – просвіщав Данько сестру. – То брехня, що вівця з усіх тварин нібито найдурніша (О. Гончар);

// Навчати кого-небудь.

Пан міністр Грабовський звелів тепер просвіщати українських дітей тільки польською мовою (П. Козланюк).

2. ірон. Напучувати, наставляти на вірний шлях.

[Крим:] За всі роки .. я тільки раз попробував [займатись контрабандою] і то дуже невдало. Посадили мене в чрезвичайку, там просвітили, і з того часу веду чесне життя (О. Корнійчук).