просо

ПРО́СО, а, с.

1. Злакова культура, з зерен якої одержують пшоно.

Просо вітру боїться, а дощеві кланяється (прислів'я);

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелеться килим ясно-зеленого вівса, а далі .. темніє просо (М. Коцюбинський);

Навкруги – висмажені сонцем хліби, зачучверілі від спеки огудини баштанів, обпалені стовбури проса, листаті соняхи, пожвакані сараною (В. Підмогильний);

– Моя батьківщина – на Данелевщині. Пшеничка там родила, житечко, просо (Григорій Тютюнник).

2. Зерно цієї рослини.

Отець Харитін одімкнув комору й видав парубкові вівса, а титар позносив в комору мішки з борошном, з крупами, з просом та квасолею (І. Нечуй-Левицький);

– Чіпко, – каже, радіючи, Мотря. – Тепер буде своє жито й своя пшениця, і просо, й ячмінь, і гречка (Панас Мирний);

Дівчинка кинула проса курям (О. Донченко);

* У порівн. Старий підходить до озера, на якому ворушаться надвечірні дукати сонця і перша в'язь молоденької, дрібної, мов просо, ряски (М. Стельмах).

3. тільки мн. проса́. Поле цієї рослини; самі ці рослини на полі.

Він [горобець] літав у сусіднє село на проса, і такий прилетів повний, круглий та товстенький, як грудка масла (І. Франко);

У чорних просах степу мріють заіржавлені рейки залізниці (Г. Косинка);

Поминули паркі вийшли просто в поле. Тут ще доходили потайні шелести просів, тихі посвисти сухих билин, а над усім звисала важка, згущена пемінь далекостей (М. Івченко).

Де́рти (дра́ти) крупу́ (про́со, зе́рно́ і т. ін.) див. де́рти.

△ (1) Волосоподі́бне про́со – бур'ян, що засмічує злакові культури.

Основними засмічувачами посівів озимої пшениці в умовах Західної України є однорічні тонконогові (злакові) бур'яни: півняче просо, просо волосоподібне, мишії сизий і зелений, вівсюг звичайний (з наук. літ.);

(2) Ку́ряче про́со – бур'ян, що засмічує рис, просапні культури і просо;

(3) Пальча́сте про́со – те саме, що да́гуса.

◇ Не сунь (ти́кай, потика́й, пхай і т. ін.) но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) див. су́нути;

(4) Со́вати но́са до на́шого про́са (д) див. со́вати;

Су́нути (встромля́ти, всува́ти і т. ін.) / суну́ти (встроми́ти, всу́нути і т. ін.) [свого́] но́са (рідко [свій] ніс) [в чужі́ горшки́ (в чужи́й горо́д, в чуже́ про́со)] див. су́нути.