публічний

ПУБЛІ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який відбувається в присутності публіки, людей; прилюдний, привселюдний.

День публічної кари опришків у Станіславі був наче святом для шляхти. Поз'їздилося їх з усієї околиці (Г. Хоткевич);

– Мене було призначено офіціальним опонентом дисертанта. Як опонент я не заперечував проти того, щоб дисертацію було винесено на публічний захист (П. Загребельний);

Свої погляди на мистецтво Карпенко-Карий пропагував не тільки в статтях, рецензіях, публічних виступах, .. але й у деяких драматичних творах (з наук. літ.);

Побутова екологічна освіта розрахована на широкі верстви населення. Вона реалізується через засоби масової інформації, публічні лекції, бесіди і таке інше (із журн.);

В середніх та старших класах одним з головних засобів успішного навчання був диспути. Вони могли бути приватними, домашніми і публічними (із журн.).

2. Признач. для відвідування, користування широкими верствами населення; громадський.

Я запитував у декого з членів комітету, що відає нашою публічною книгарнею, чи не взявся б склад при книгарні розповсюджувати Ваше [оповідання] “Дорогою ціною”?.. (Панас Мирний);

Вчора покликали мене до публічного шпиталю .. На білому ліжку найшов я свого найближчого приятеля в безвихідній недузі (Мирослав Ірчан);

Вони [василіани] відкривали доступ до духовних училищ світскій молоді та організовували наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. монастирські публічні школи (із журн.).

3. рідко. Стос. до публіки (у 2 знач.).

[Сержант:] Я попереджаю. Це заколочує публічний спокій. [Джон:] “Публічний спокій”. Чи й учора ваші солдати били нас ради публічного спокою? (Мирослав Ірчан);

Мистецька думка – публічна думка, а художник – трибун (з наук. літ.).