пузо

ПУ́ЗО, а, с., розм.

Великий, товстий живіт.

Хівря .. не терпіла того Ігнася з великим пузом і маленьким, сіреньким личком (Грицько Григоренко);

– А той хазяїн, що був передніше, мабуть дуже любив полову й сирі гарбузи та сам їв, а нам тільки показував. Тим-то в нього й таке пузо було виросло, що насило було носить: отаке достоту, як у тієї старої льохи (І. Нечуй-Левицький);

// фам. Живіт взагалі.

Ансула в ад послав [Еней] по раки, А Луку пузо розплатав (І. Котляревський);

У коридорі Карпо Хведорович тяг на пузі здоровенного барабана (Б. Антоненко-Давидович);

– Дозвольте запитати, ви з-за Волги на Україну поїздом їхали? – То що?.. Поїздом. – А я... на пузі повз, – сказав сержант (О. Гончар);

– В нашого брата мозолів густо, а в пузі пусто! (П. Панч).

◇ (1) Від (од) пу́за, зі сл. ї́сти, годува́ти, нагуля́тися і т. ін. – досхочу.

– На фронт би швидше. Там хоч годуватимуть від пуза, – висловлював він [Денис] заповітну думку (Григорій Тютюнник);

– Ну чого ж це ти такий сумний? Дружок твій жениться, нагулявся ти на весіллі від пуза (Є. Гуцало);

– От понаїдались кавунів! Що називається, од пуза. Далі їсти вже нема змоги – нікуди (В. Нестайко);

Іван старався [рубати дрова й допомагати поварові] з усіх сил, тим більше, що годували од пуза: скільки живе, не їв Іван стільки м'яса та сала (А. Дімаров);

Задуши́ти [в пу́зі] комара́ див. заду́шувати;

Наїда́ти (від'їда́ти) / наї́сти (від'ї́сти) че́рево (пу́зо, пи́ку, мо́рду) див. наїда́ти.