1. Словник української мови у 20 томах

пунктир

ПУНКТИ́Р, у, ч.

Переривчаста лінія, утворена крапками або короткими рисками.

Виблискує, крутячись, мідь коліщаток І стрічка в хвилястій пливе течії, Нотуючи чітко пунктири свої, Нової депеші тривожний початок (М. Бажан);

Вздовж полярної кромки землі від Мурмана до Чукотки синім пунктиром позначено трасу Великого північного морського шляху (з наук.-попул. літ.);

// Що-небудь розташоване переривчастою лінією; те, що створює враження переривчастої лінії.

Молочний пас обняв небесну шир, І Чаші видко золотий пунктир (М. Зеров);

Різнобарвні траси зенітних снарядів і куль проткнули вогневим пунктиром усе небо (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пунктир — пункти́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. пунктир — -у, ч. Переривчаста лінія, утворена крапками або короткими рисками. || Що-небудь розташоване переривчастою лінією; те, що створює враження переривчастої лінії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. пунктир — Крапчатка, крапча Словник чужослів Павло Штепа
  4. пунктир — пункти́р (нім. punktieren – робити крапки, від лат. punctum – крапка) 1. Лінія, утворена з близько розташованих рисочок або крапок. 2. Поліграфічна лінійка, що дає відбиток такої лінії. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. пунктир — Пункти́р, -ру; -ти́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)