пурхання
ПУ́РХАННЯ, я, с.
Дія за знач. пу́рхати.
Голуби неначе раділи і на радощах грали в небі веселим пурханням (І. Нечуй-Левицький);
Єлизавета поводилась, як дівчинка, і не помічала, що її надмірне пурхання в кімнатах замку викликало сміх навіть у наймичок (Іван Ле).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me