пушка

ПУ́ШКА, и, ж.

1. рідко. Те саме, що гарма́та.

Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав [Хмельницький], А ще сам з города Чигрина рушав (з думи);

Забув [Василь] увесь світ; хоч би йому тут з пушок палити, хоч би хто його не кликав, нічим би не вважив (Г. Квітка-Основ'яненко);

Козаки за весь час свого побуту в Борзні стояли напоготові. Їм не вільно було відходити від своїх коней, возів, пушок (Б. Лепкий.);

– Отут торік дядько з Капулівки пушку стару знайшов – із берега вистромилась, запорозька ще вона, кажуть (Б. Антоненко-Давидович);

Скорботні дні пішли в віки, Але лишилися навіки Людської витвори руки: Цар-пушка і Іван Великий (М. Рильський);

// ірон. Про рушницю.

Зарядив [Уралов], прилаштував свою катеринівку [рушницю] до велосипеда і покотив на озера в степ. Зустрічні хлопці-казахи сміялися: всіх гусей твоя пушка переб'є!.. (О. Гончар).

2. діал. Рушниця.

Дванадцять пушкарських душ чекають на його розказ, летять на його свист, з пушками, при усєкі [різній] зброї (Г. Хоткевич);

Звеліли [жандарми] зганяти до сільської управи лісорубів, бокорашів [плотарів], чабанів. І люди йшли, а що поробиш, коли над головою стоїть жандарм із своєю пушкою... (С. Скляренко).

3. діал. Металева банка, коробка.

Входить Хоростіль, з клунком на плечах, у полотнянім плащі і брилі, через плечі перевішена пушка ботанічна (І. Франко).

4. діал. Пучка, дрібка.

– Нате вам це зілля, киньте пушку до окропу та й дайте [хворому] на ніч напитися (Л. Мартович).

◇ Бра́ти / взя́ти на пу́шку (на понт) див. бра́ти;

(1) Як з пу́шки – неодмінно, точно.

– От побачиш, коли куплю тобі нові черевики, як городській пані. – А була в собаки хата? – не добріє жінка. – В собаки хати не було, а в тебе черевики, як з пушки, будуть (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

пушка

Значення в інших словниках