підкоряти

ПІДКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПІДКО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКОРИ́ТИ, корю́, ко́риш, док., кого, що.

1. Силою захоплювати країну, місто і т. ін., встановлюючи свою владу; завойовувати (у 1 знач.).

Із своїм військом каган Симеон бив ромеїв під Адріанополем, підкорив собі солунську, драчську й адріанопольську феми [області] Візантії, військо його стояло під самими стінами Константинополя, вийшло до Босфору (С. Скляренко);

Чернігово-сіверські князі прагнули підкорити собі Київ, Галич та інші міста (з наук. літ.);

// Змушувати кого-небудь коритися чиїйсь владі, ставити в залежність від когось.

Ідеться про братерство між народами, а не про те, щоб сильніший народ підкоряв собі слабші. Це не братерство, а насильство! (Ірина Вільде);

Вони [землевласники] підкоряли собі вільних селян і примушували їх працювати на панському полі або сплачувати оброк (з навч. літ.);

Народе український! Які б не були страшні на тебе зазіхання з боку ворогів, пам'ятай одне: ти був, ти єсть, ти будеш! Нікому тебе не зламати! Нікому тебе не підкорити! (П. Тичина);

// перен. Освоювати що-небудь, роблячи корисним для себе, для людства.

Як озброєний .. новітньою технікою землероб, люблячи природу, підкоряє її собі, так і поет підкоряє собі мову (М. Рильський);

Пізнавши закони природи, люди дістали можливість підкоряти її, примусили її служити собі (з навч. літ.);

[Мальванов:] Ми повинні підкорити льодові простори й палючі пустині, щоб і там, на жовтих пісках, де віками біліли кості верблюдів, розцвіло нове життя, зазеленіли поля (І. Кочерга);

Ще порівняно недавно вода у шахті була грізним ворогом. Але люди підкорили її, примусили працювати (з наук.-попул. літ.);

// перен. Підпорядковувати що-небудь чомусь, ставити щось у залежність від іншого.

Вона не зовсім розуміє, як це можна підкорити власну волю – волі колективу (М. Руденко).

2. перен. Викликати своїм поводженням, мовою, манерами тощо у кого-небудь схвальну оцінку, захоплення, прихильність і т. ін.

Солідний, молодий узбек просто заражав своєю дужістю й підкоряв щирістю та бездоганною мовою (Іван Ле);

Він зрозумів, що одним словом підкорив цю щиру й наївну людину, і це було йому приємно (З. Тулуб);

Музиканти пішли на репетицію .. Судячи з відгуків місцевої преси, українські артисти підкорили публіку (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. підкоряти — підкоря́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. підкоряти — (нарід) завойовувати, поневолювати, уярмлювати, ставити на коліна; (природу) СКОРЯТИ, запрягати, загнуздувати; (своїй волі) підпорядковувати, ід. брати в шори, жм. підхиляти <�підвертати> під себе. Словник синонімів Караванського
  3. підкоряти — див. перемагати; підкорювати Словник синонімів Вусика
  4. підкоряти — -яю, -яєш і рідко підкорювати, -юю, -юєш, недок., підкорити, -корю, -кориш, док., перех. 1》 Силою захоплювати країну, місто і т. ін., встановлюючи свою владу; завойовувати (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. підкоряти — хохл. (подчінять) скоряти скорювати, скорити, поскорювати, упокорювати, упокорити, повпокорювати, підбивати, підбити, попідбивати. Словник чужослів Павло Штепа
  6. підкоряти — ЗАГА́РБАТИ (насильно захопити чужу територію, поневолити інші народи), ЗАХОПИ́ТИ, ПІДКОРИ́ТИ, ПОКОРИ́ТИ, СКОРИ́ТИ, ЗАЖЕ́РТИ підсил. розм., ЗАГРАБА́СТАТИ підсил. розм.; ЗАВОЮВА́ТИ, ПОЛОНИ́ТИ, ЗВОЮВА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. підкоряти — ПІДКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПІДКО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКОРИ́ТИ, корю́, ко́риш, док., перех. 1. Силою захоплювати країну, місто і т. ін., встановлюючи свою владу; завойовувати (у 1 знач.). Словник української мови в 11 томах