підпирати

ПІДПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДПЕ́РТИ, підіпру́, підіпре́ш, док., що.

1. Ставити підпори для підтримки чого-небудь.

Крістабель і Едіта підпирають двері, щоб він [Деві] не вирвався (Леся Українка);

Щоб вона [гілка] не відчахнулася під вагою фруктів, Бондаренчиха підперла її дубовою розсохою (І. Сенченко);

// Підтримувати голову, підборіддя і т. ін., підставляючи руку, долоню і т. ін., або опирати, схиляти їх на щось.

На пні сиділа молодиця, Підперши щоку кулаком (Л. Боровиковський);

Маланка в одній сорочці вискакувала на поріг хати, підпирала голову долонею і жадібно стежила оком за весільною процесією (М. Коцюбинський);

– Ох, і вреднюча ти, – Левко з удаваною зажурою рукою підпирає підборіддя (М. Стельмах);

// у сполуч. зі сл. бік, боки. Упирати руку (руки), кулаки у бік (боки).

Вона підперла боки червоними, голими по лікоть руками й хиталась од сміху (М. Коцюбинський);

На місток вибігає Ганна. Підперла кулаками боки, дивиться на всіх (Ю. Мокрієв);

// Правити за підпору чому-небудь.

Стрункі колони підпирали стелю величезного залу (М. Трублаїні);

* Образно. Багряні хребти підпирали небо (О. Гончар).

2. перен., розм. Подавати кому-небудь допомогу; підтримувати когось, чиїсь дії, наміри і т. ін.

– Будучи на місці вашого батька й братів, я б ніколи не підпирав вашого наміру! (О. Кобилянська);

Вони [воєводи і бояри] підпирали й підпирають князя, боролись за нього і Русь (С. Скляренко);

// Підтверджувати, обґрунтовувати що-небудь.

Садівник, щоб підперти свої слова якимось доказом, тицьне Йосипові перед очі книжку: – Оце читав? Ні? (Д. Бедзик).

3. Напирати, штовхаючи кого-, що-небудь.

– Коли не їдь, то все підпирай воза спиною, – сказав кум (І. Нечуй-Левицький);

// Давити, тиснути (про що-небудь тверде, незручне).

Грубий комір підпирав йому шию (М. Коцюбинський);

Тоді його [Ганса] підборіддя підпирав твердий комір прокурорської мантії. Тепер його душить генеральський мундир (Ю. Бедзик);

// безос., розм. Про відчуття болю, стиснення у грудях (від хвороби, хвилювання і т. ін.).

[Недоросток:] Що ж у вас болить? [Пріська:] Ох, під груди підпирає, мов колом... (С. Васильченко);

– Весною стояв на мосту, дивився, як [річка] Ташань лід жене – так і підперло до горла (Григорій Тютюнник).

4. перен., розм. Бути розташованим, підходити дуже близько, наближатися до чогось.

Море набухло, підпирало садиби нижнього яруса села (Іван Ле);

Яр підпирав до самого села (з газ.);

// рідко. Витісняти, прагнучи заступити кого-небудь.

На пенсію виходити [Гордий] не хоче. А тим часом його вже підпирає двадцятилітній Коля Круглов (М. Руденко).

5. перен., розм. Спонукати до чого-небудь, змушувати робити щось.

Бояри запитують у нього, свого князя, ніби він винен у тому, що сталось. А хіба не винні вони, що літо за літом підпирали його, змушували робити те, що бажали?! (С. Скляренко);

// Ставати нестерпним, дошкульним.

Нестатки підпирають.

(1) Підпира́ти / підпе́рти плечи́ма що – спиратися спиною об що-небудь.

Підпираючи плечима хвіртку, вона майстерно лузала насіння (М. Стельмах);

Убогий франт підпер плечима білу колону (М. Коцюбинський);

Плечи́ма сте́лю підпира́є див. плече́.

◇ (2) Підпира́ти [плечи́ма (голово́ю)] сте́лю – мати дуже високий зріст.

Увійшов [Назар] і стоїть перед нами, стелю підпираючи (Марко Вовчок);

[Анастас] став поруч Сави. Той, високий і важкий, як гора, плечима підпирав стелю, цей був маленький, чорний, як запечений корж, – затятий (Ю. Мушкетик);

(3) Підпира́ти [спи́ною (плечи́ма)] сті́ни (стовпи́, одві́рок і т. ін.) – не мати певного заняття; стояти, намагаючись не заважати комусь, не привертати чиєїсь уваги, перев. з певною метою.

– Слухай, хлопче, – звернувся він [Мусій] до Данилка, – надінь шапку та погуляй біля землянки. Може, там хто стовпи підпиратиме, увійдеш, скажеш (П. Панч).