підпиратися

ПІДПИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПІДПЕ́РТИСЯ, підіпру́ся, підіпре́шся, док.

1. чим і рідко на що. Спиратися на що-небудь, стоячи або пересуваючись.

Був [дід] .. Сідий, в космах і пелехатий, Зігнувсь, підпершися ціпком (І. Котляревський);

Йде Василь Іванович селом, палицею підпирається (С. Васильченко);

Жовніри, ковзаючись, підпирались мушкетами і списами, лізли на схили неприступної гори (Я. Качура);

// Схилятися, обпиратися головою, підборіддям, щокою і т. ін. на руку, долоню.

Сумна та невесела сіла вона на лаві край столу і підперлася рукою (Панас Мирний);

Старий слухає – підперся рукою, зажурився (Ю. Яновський);

// у сполуч. зі сл. бік, боки. Упиратися рукою (руками) у бік (боки).

Мачуха, як воїн, стала, підперлася руками в боки й кричала (Г. Хоткевич).

2. перен., розм. Доповнюватися чим-небудь; спричиняти щось.

Прокляття й анахтеми підпираються позбавленням права на одержання допомоги від благодійних установ (В. Еллан-Блакитний).

3. перен. Мати що-небудь за свою основу, бути побудованим на основі чогось.

Підпирався цей світ панською сваволею, канчуками поміщицьких посіпак та єлейними молитвами про спасіння душ пастирів духовних (з наук. літ.).

4. тільки недок. Пас. до підпира́ти.

З одного боку святиня підпиралася зеленим пагорбом. Там були двері, які вели всередину (П. Загребельний);

Старий паркан на деякий час підпирається дубовими колодами (з газ.).