радіти

РАДІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

Відчувати радість з приводу чого-небудь.

Вставало сонце з-за могили, Раділи люде встаючи. А мати й спати не лягала (Т. Шевченко);

Радійте, співайте! Гучна перемога! Вже ворог тікає – відкрилась дорога! (П. Тичина);

Давно не співали в хаті Гайворонів, і Дарина Михайлівна радіє, що разом із сином завітала до хати й пісня (М. Зарудний);

* Образно. Був ясний день, веселая година; Раділи і садок, і поле, і долина (Л. Глібов);

// за кого – що, з чого. Відчувати радість за кого-небудь, з приводу чиїхось успіхів, приємних, радісних подій і т. ін.

Твої праці всіх зацікавили, як в Галичині, так і тут, і я дуже радію за мою кохану авторку (М. Коцюбинський);

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра);

Тільки одна Ніна Коробейник не раділа, здається, успіхам своєї подруги (О. Донченко);

Ясногорську називали в розмовах не інакше, як Вірною. Вірна!.. Найбільше раділи з цього її нового імені мінометники (О. Гончар);

// кому, чому. Відчувати радість з якоїсь нагоди, з певного приводу.

До мене на святках наїхало гостей: Дядьки, брати та дехто із людей... Як милим гостям не радіти? (Л. Глібов);

Дітвора .. раділа весні, теплу і звільненню від хатнього ув'язнення (О. Довженко);

* Образно. Радіють молодій обнові Берези, клени, явори (Л. Дмитерко);

// ким, розм., рідко. Утішатися, тішитися ким-небудь.

Весело, як є ким радіти, та й те добре, коли є об кім поплакати (Марко Вовчок).

◇ [Аж] душа́ (се́рце) раді́є (ра́дується) див. душа́;

(1) Душе́ю (се́рцем) раді́ти – відчувати велику радість, насолоду, втіху і т. ін.

– Наймись у нас дитини доглядати, – кажуть їй, а вона й душею радіє (Марко Вовчок);

– Ді-ма-є... має... – лепече дитина. А тато чує це, дивиться на дитину крізь вії й серцем радіє... (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me