радіти

РАДІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Відчувати радість з приводу чого-небудь.

Вставало сонце з-за могили, Раділи люде встаючи. А мати й спати не лягала (Шевч., І, 1951, 387);

Радійте, співайте! Гучна перемога! Вже ворог тікає — відкрилась дорога! (Тич., II, 1947, 228);

Давно не співали в хаті Гайворонів, і Дарина Михайлівна радіє, що разом із сином завітала до хати й пісня (Зар., На.. світі, 1967, 3);

*Образно. Був ясний день, веселая година; Раділи і садок, і поле, і долина (Гл., Вибр., 1951, 146);

// за кого — що, з чого. Відчувати радість за кого-небудь, з приводу чиїхось успіхів, приємних, радісних подій і т. ін.

Твої праці всіх зацікавили, як в Галичині, так і тут, і я дуже радію за мою кохану авторку (Коцюб., III, 1956, 151);

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (Сос., II, 1958, 106);

Тільки одна Ніна Коробейник не раділа, здається, успіхам своєї подруги (Донч., V, 1957, 335);

Ясногорську називали в розмовах не інакше, як Вірною. Вірна!.. Найбільше раділи з цього її нового імені мінометники (Гончар, III, 1959, 197);

// кому, чому. Відчувати радість з якоїсь нагоди, з певного приводу.

До мене на святках наїхало гостей: Дядьки, брати та дехто із людей… Як милим гостям не радіти? (Гл., Вибр., 1957, 64);

Дітвора.. раділа весні, теплу і звільненню від хатнього ув’язнення (Довж., І, 1958, 173);

*Образно. Радіють молодій обнові Берези, клени, явори (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 76);

// ким, розм., рідко. Утішатися, тішитися ким-небудь.

Весело, як є ким радіти, та й те добре, коли є об кім поплакати (Вовчок, І, 1955, 257).

◊ Душе́ю (се́рцем) раді́ти — відчувати велику радість, насолоду, втіху і т. ін.

— Наймись у нас дитини доглядати, — кажуть їй, а вона й душею радіє (Вовчок, І, 1955, 35);

— Ді-ма-є… має… — лепече дитина. А тато чує це, дивиться на дитину крізь вії й серцем радіє… (Мирний, І, 1949, 172).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me