ревіти

РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. реві́в, реві́ла, ло і рів, ревла́, ло́; недок.

1. Видавати рев, ревіння (про тварин).

По улицях воли Ревуть голодні (Т. Шевченко);

Ведмеді ревли басом, аж дуги тряслися (І. Франко);

Десь ревіла худоба, лементували діти (О. Гончар);

Чув [Дмитро], як ревла корова, йдучи з водопою (М. Стельмах);

// Несамовито кричати, лементувати (про людину).

Лазар став як скажений, бив кулаками в стіл і ревів дико: подать самовара! (М. Коцюбинський);

Юрба хлопців ревла, свистіла з захоплення (І. Микитенко);

Кіннотники мчать, вилискуючи шаблями, і вигукують, кричать, ревуть – лише гупотить земля (Ю. Яновський);

// Сповнюватися ревом, ревінням, нестямним криком, ґвалтом, шумом, гуркотом і т. ін.

Місто ревло мені в обличчя стоголосим співом і грюком (М. Чабанівський);

І тільки охало село в захопленні від його упертості – гулом ревло: – Молодця Казанок! От тобі й “сірячок-мужичок!” (Є. Кротевич);

// на кого. Несамовито кричати, гукати на кого-небудь.

– А-а, – ревів на нього Інокентій (Григорій Тютюнник);

Дебелі кучери колясок і карет ревли на пішоходів (О. Ільченко);

// Співати дуже голосно, із запалом.

Гусари розвеселились, позапалювали сигари, порозстібали мундири й почали ревти солдатських пісень (І. Нечуй-Левицький);

// Співати дуже низьким, грубим голосом.

– В церкві вже ревуть дяки, Ждуть світилки, ждуть дружки, Ждуть хустки весільні (Л. Боровиковський);

Тисячі ніг толочили землю, тисячі тіл колихали повітря, лопотіли на волі корогви і грубими, нелюдськими голосами ревли гладкі попи, як з бочки (М. Коцюбинський);

// Сповнюватися голосним, несамовитим співом.

Одгуляли [пани] весілля. Ліски зроду-віку не бачили, не чули такого весілля. Палац аж ревів, аж стогнав... (Панас Мирний);

// перен. Видавати звуки, що нагадують гучний, протяжний крик тварин; створювати сильний шум, гуркіт.

– Вітер на десять голосів і реве, і виє, і скиглить, і голосить! (О. Стороженко);

За вікном дико ревла і вигиналась у скаженому танку сивоборода заметіль (Ю. Збанацький);

Ревіли дніпрові пороги, розкидаючи навкруги білясту піну (А. Хижняк);

Ревла і клекотіла між камінням річка (В. Гжицький);

На гору було чути, як десь у долині мотори ревіли, аж стугоніла земля (С. Чорнобривець);

Починає все сильніш і сильніш ревти .. гудок (Є. Кротевич);

// безос.

Кругом дзижчало, брязкало, ревло – У бій вступили польові гармати (В. Бичко);

// Сповнюватися звуками, що нагадують гучний, протяжний крик тварин, шумом, гуркотом.

Лівий берег кипів, клекотав, ревів, скреготав тисячами моторів, гусениць, коліс (Л. Дмитерко);

Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини (Іван Ле).

2. розм. Дуже голосно плакати, ридати.

Хоч сядь та плач, хоч стань та реви! (прислів'я);

Оце почнемо граться, я її торкну чи зачеплю, а вона розквасить губи та й починає ревти на всю хату (І. Нечуй-Левицький);

[Спичаковський:] Та ви краще скажіть прямо – може, я вам не до вподоби. Та я... (схлипує). [Мальванов:] Та годі-бо, не реви – поїдеш (І. Кочерга).

◇ (1) Ре́вма реві́ти (ревти́, пла́кати, крича́ти і т. ін.) – дуже, сильно ридати.

Пані Борлаківська вже плакала ревма... (О. Ільченко).