ревіти

РЕВІ́ТИ і РЕВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. реві́в, реві́ла, ло і рів, ревла́, ло́; недок.

1. Видавати рев, ревіння (про тварин).

По улицях воли Ревуть голодні (Шевч., II, 1953, 150);

Ведмеді ревли басом, аж дуги тряслися (Фр., IV, 1950, 95);

Десь ревіла худоба, лементували діти (Гончар, IV, 1960, 31);

Чув [Дмитро], як ревла корова, йдучи з водопою (Стельмах, II, 1962, 387);

// Несамовито кричати, лементувати (про людину).

Лазар став як скажений, бив кулаками в стіл і ревів дико: подать самовара! (Коцюб., II, 1955, 200);

Юрба хлопців ревла, свистіла з захоплення (Мик., Повісті.., 1956, 114);

Кіннотники мчать, вилискуючи шаблями, і вигукують, кричать, ревуть — лише гупотить земля (Ю. Янов., І, 1958, 153);

// Сповнюватися ревом, ревінням, нестямним криком, гвалтом, шумом, гуркотом і т. ін.

Місто ревло мені в обличчя стоголосим співом і грюком (Чаб., За півгодини.., 1963, 9);

І тільки охало село в захопленні від його упертості — гулом ревло: — Молодця Казанок! От тобі й «сірячок-мужичок!» (Крот., Сини.., 1948, 44);

// на кого. Несамовито кричати, гукати на кого-небудь.

— А-а, — ревів на нього Інокентій (Тют., Вир, 1964, 424);

Дебелі кучери колясок і карет ревли на пішоходів (Ільч., Серце жде, 1939, 169);

// Співати дуже голосно, із запалом.

Гусари розвеселились, позапалювали сигари, порозстібали мундири й почали ревти солдатських пісень (Н.-Лев., III, 1956, 152);

// Співати дуже низьким, грубим голосом.

— В церкві вже ревуть дяки, Ждуть світилки, ждуть дружки, Ждуть хустки весільні (Бор., Тв., 1957, 63);

Тисячі ніг толочили землю, тисячі тіл колихали повітря, лопотіли на волі корогви і грубими, нелюдськими голосами ревли гладкі попи, як з бочки (Коцюб., II, 1955, 182);

// Сповнюватися голосним, несамовитим співом.

Одгуляли [пани] весілля. Ліски зроду-віку не бачили, не чули такого весілля. Палац аж ревів, аж стогнав… (Мирний, І, 1949, 198);

// перен. Видавати звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварин; створювати сильний шум, гуркіт.

— Вітер на десять голосів і реве, і виє, і скиглить, і голосить! (Стор., І, 1957, 102);

За вікном дико ревла і вигиналась у скаженому танку сивоборода заметіль (Збан., Малин. дзвін, 1958, 405);

Ревіли дніпрові пороги, розкидаючи навкруги білясту піну (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 390);

Ревла і клекотіла між камінням річка (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 196);

На гору було чути, як десь у долині мотори ревіли, аж стугоніла земля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136);

Починає все сильніш і сильніш ревти.. гудок (Крот., Вибр., 1959, 555);

// безос.

Кругом дзижчало, брязкало, ревло — У бій вступили польові гармати (Бичко, Сійся.., 1959, 389);

// Сповнюватися звуками, що нагадують гучний, протяжливий крик тварин, шумом, гуркотом.

Лівий берег кипів, клекотав, ревів, скреготав тисячами моторів, гусениць, коліс (Дмит., Розлука, 1957, 276);

Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини (Ле, Клен. лист, 1960, 44).

2. розм. Дуже голосно плакати, ридати.

Хоч сядь та плач, хоч стань та реви! (Укр.. присл.., 1963, 46);

Оце почнемо граться, я її торкну чи зачеплю, а вона розквасить губи та й починає ревти на всю хату (Н.-Лев., VI, 1966, 92);

[Спичаковський:] Та ви краще скажіть прямо — може, я вам не до вподоби. Та я… (схлипує) та тоді я… (схлипує). [Мальванов:] Та годі-бо, не реви — поїдеш (Коч., II, 1956, 33).

◊ Ре́вма реві́ти (ревти́) див. ре́вма.