речення

РЕЧЕ́ННЯ, я, с.

Вільне словосполучення, яке використовується у лексикографічній практиці для ілюстрування значення слова.

РЕ́ЧЕННЯ, я, с.

Граматично та інтонаційно оформлена цілісна мовна одиниця, яка є основним засобом формування та вираження думки.

Речення є тими завершеними мовними величинами, що безпосередньо складаються у процесі мовлення (з наук. літ.).

Член ре́чення див. член.

△ (1) Безособо́ве ре́чення – речення, в якому головний член виражає який-небудь процес або стан без віднесення його до суб'єкта дії.

Динамізм поетичної оповіді досягається, зокрема, завдяки експресивності односкладових безособових речень (з наук.-попул. літ.);

(2) Вокати́вне ре́чення, лінгв. – однослівне речення, виражене звертанням.

Вокативне речення складається тільки з одного звертання, і називаючи адресата мови, передає якісь почуття: докір, радість, обурення, незадоволення, заборону, оклик (з наук. літ.);

(3) Вставне́ ре́чення, лінгв. – відокремлене речення, що виражає ставлення мовця до висловлюваної ним думки, вставлене в інше речення, але не пов'язане з ним граматично.

Ставиться тире, якщо вставлене (чи вставне) речення має характер додаткового повідомлення і немає потреби його різко виділяти з основного речення (з навч. літ.);

(4) Геніти́вне ре́чення – односкладне речення, структурну основу якого становить головний член речення, виражений синтаксично незалежною формою родового відмінка іменника.

Генітивні речення – наслідок економії мовних засобів. Вони підказуються мовленнєвою ситуацією, їм властивий емоційний та експресивний характер (з наук. літ.);

(5) Головне́ ре́чення, лінгв. – основне речення, яке має при собі залежні підрядні речення.

Головне речення – основна в граматичному відношенні частина складнопідрядного речення, яка повністю або тільки частково зберігає структурні ознаки простого речення (з наук. літ.);

Головні́ чле́ни ре́чення див. член;

(6) Двоскла́дне ре́чення – речення, у складі якого є два головних члени – підмет і присудок; Другоря́дні чле́ни ре́чення див. член;

(7) Інфініти́вне ре́чення – односкладне речення, в якому головний член виражений інфінітивом;

(8) Називне́ ре́чення – односкладове речення, в якому предмет лише називається і більше нічого про нього не говориться.

Називні речення стали широко вживатися з останньої чверті XIX сторіччя, але хибно думати, що вони доти не існували (з наук. літ.);

Називними є такі речення, які мають один головний член речення – підмет (з навч. літ.);

(9) Непо́вне ре́чення – речення, в якому опущено один чи обидва головні члени.

Неповні речення .. характеризуються відсутністю якого-небудь члена, що потреба в ньому випливає з граматичної структури цього речення (з наук. літ.);

(10) Непоши́рене ре́чення – речення, в якому нема другорядних членів.

Непоширене речення – речення, яке складається тільки з головних членів (з наук. літ.);

Однорі́дні чле́ни ре́чення див. член;

(11) Односкла́дне ре́чення – речення, граматичний центр якого складається з одного головного члена.

Складні речення утворюються з простих речень: двоскладних і односкладних (з навч. літ.);

(12) Означа́льне підря́дне ре́чення – підрядне речення, що розкриває зміст вираженого займенником означення головного речення або виступає як розгорнуте означення до члена головного речення;

(13) Окли́чне ре́чення – речення, яке виражає емоційно-вольові прояви мовця і характеризується підвищеною інтонацією;

(14) Пита́льне ре́чення – речення, в якому міститься питання, виражене за допомогою питальних слів або питальної інтонації;

(15) Підря́дне допусто́ве ре́чення – речення, що вказує на таку умову, всупереч якій здійснюється дія головного речення;

(16) Підря́дне обста́винне ре́чення – речення, яке виконує функцію обставини дії головного речення;

(17) Підря́дне ре́чення – частина складнопідрядного речення, що синтаксично підпорядковується головному реченню і з'єднується з ним за допомогою сполучника або сполучного слова;

(18) Підря́дне ре́чення мети́ – речення, що вказує на цілеспрямованість або призначення того, про що говориться в головному реченні;

(19) Підря́дне ре́чення мі́сця – речення, що уточнює або заступає обставину місця головного речення;

(20) Підря́дне ре́чення наслідко́ве – речення, яке вказує на наслідок дії головного речення;

(21) Підря́дне ре́чення причи́ни – речення, в якому вказується на причину дії чи стану, відображуваних у головному реченні;

(22) Підря́дне ре́чення спо́собу ді́ї – підрядне речення, в якому визначається спосіб або дається характеристика дії чи стану, які відображені в головному реченні;

(23) Підря́дне ре́чення ча́су – речення, яке вказує на час дії або стану, про які повідомляється в головному реченні;

(24) Підря́дне умо́вне ре́чення – підрядне речення, що вказує на умову, за якою могло або може відбутися те, про що йдеться в головному реченні;

(25) Поши́рене ре́чення – речення, в якому, крім головних членів, є ще й другорядні;

(26) Просте́ ре́чення – речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку;

(27) Розповідне́ ре́чення – речення, що передає позитивне або негативне висловлювання без надання йому особливого емоційно-експресивного відтінку;

(28) Складне́ ре́чення – речення, що складається з двох або кількох взаємозв'язаних простих речень, які за допомогою різних синтаксичних засобів об'єднані в одне структурне й інтонаційне ціле;

(29) Складнопідря́дне ре́чення, лінгв. – речення, що складається з двох або кількох взаємозв'язаних синтаксично нерівноправних частин, одна з яких виступає головною, а інші – як підпорядковані, залежні.

Логіко-граматична класифікація складнопідрядних речень в основному сформулювалася в середині XIX століття (з наук. літ.);

(30) Складносуря́дне ре́чення, лінгв. – речення, що складається з двох або кількох тісно зв'язаних синтаксично рівноправних частин, кожна з яких зберігає формальні ознаки простого речення.

Синтаксичний зв'язок в складносурядному реченні здійснюється або за допомогою сполучників сурядності, або засобами ритмомелодики (з наук. літ.);

(31) Спонука́льне ре́чення – речення, що виражає спонукання співрозмовника або читача до виконання/невиконання дії.

У спонукальних реченнях, властивих розмовній мові, вживається лише частка же (з навч. літ.);

(32) Супідря́дні ре́чення – два чи кілька підрядних речень, підпорядкованих одному й тому самому членові головного речення або головному реченню в цілому;

(33) Ускла́днене ре́чення, лінгв. – речення, до складу якого входять відокремлені і приєднувальні конструкції, порівняльні звороти, модально-вставні утворення.

Обмеження дії, вираженої формою умовного способу, може передаватися простим ускладненим реченням (з наук. літ.).