ридати

РИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

Голосно плакати, схлипуючи й захлинаючись сльозами.

Довго Семен Іванович, припавши на стіл, плакав, ридаючи гірко (Г. Квітка-Основ'яненко);

Шура, зойкнувши, підняла руки .. Тепер вона могла ридати, битись, кричати, бо вона була одна, одна в цілому світі (О. Гончар);

* Образно. Чого мені тяжко, чого мені нудно, Чого серце плаче, ридає, кричить, Мов дитя голодне? (Т. Шевченко);

Мов загіпнотизований плівся [Сеспель] за саньми, а душа його ридала, рвалося на шматки серце (Ю. Збанацький);

// перен. Видавати, утворювати звуки, подібні до ридання.

Сумно ридали трембіти (М. Коцюбинський);

На просторах печаль золотая (тут співали в минулому кулі). може тому ридає в дні щасливі в тополях зозуля (О. Гончар);

І тільки вітер похмурнів, рида над трупами забитих (В. Сосюра).

◇ (1) Крива́вицею рида́ти – дуже сильно, невтішно плакати.

Як його я вже, мороку, Не молила, не прохала, Кривавицею ридала, .. так ні (І. Манжура);

Пла́кати (рида́ти) / запла́кати (зарида́ти) гірки́ми (дрібни́ми, крива́вими і т. ін.) слізьми́ [сльоза́ми (слі́зьми́)] <�Слі́зно пла́кати (рида́ти)> див. пла́кати;

(2) Ри́дма рида́ти (пла́кати) / зарида́ти – дуже голосно плакати, схлипуючи й захлинаючись сльозами.

На подвір'ї ридма ридала Ївга, обнімаючи своїх, врятованих Настею корів, припадала до них мокрими щоками (І. Цюпа);

Вона ридма заридала, голосно, ревно. (В. Гжицький);

Між тим чулось вже не схлипування – хтось голосив, плакав ридма (Б. Левін).