розвалювати

РОЗВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗВАЛИ́ТИ, валю́, ва́лиш і діал. РОЗВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., що.

1. Руйнувати, ламати що-небудь.

Старий Мафтей .. ухопив сокиру і почав каглу розвалювати (Г. Хоткевич);

– Розваляла їм комин, і черінь, і припічок: нехай собі вибираються, про мене, хоч на вигон (І. Нечуй-Левицький);

Вишка височезна: коли розгулявся дужий вітер, її стало аж розхитувати, і була загроза, що впаде й хату бабі розвалить (О. Гончар).

2. перен. Призводити до стану повного розпаду, розладу, занепаду.

– Розвалює він вашу бригаду .. Оточує себе “слабаками”, щоб на цьому тлі сяяти, мов ясне сонечко (І. Муратов);

Мета білогвардійців – розвалити, дезорганізувати тили Червоної Армії (В. Еллан-Блакитний);

– А ви що тут розвели? Один боїться колгоспним ледарям на горло наступити, трудову дисципліну в колгоспі розвалив, другий з циганами воює, вогонь у печах заливає. Теж мені вояки... (Григорій Тютюнник).

3. розм. Розділяти на частини; роз'єднувати.

Сказали [хлопи] і юрмою посунули до виходу, розвалюючи, мов таран, панське стовпище в проході і в дверях (П. Колесник);

// Розсікати, розрубувати що-небудь (перев. голову) чимсь гострим або важким.

Поганенька нивка дорожче важить, аніж людське життя: за плугом зачеплену межу брат братові голову розвалює (М. Стельмах);

– Тільки писнеш, тільки крикнеш, так тобі цією сокирою й розвалю голову (Б. Грінченко).