1. Словник української мови у 20 томах

розгублюватися

РОЗГУ́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗГУБИ́ТИСЯ, гублю́ся, гу́бишся; мн. розгу́бляться; док.

1. Пропадати, губитися ненароком через чиюсь неуважність або від страху (про все або багато чого-небудь).

Заржавіла січова рушниця, злігся порох, розгубилося креміння (Панас Мирний);

Як що буде з пошти, складай, щоб не розгубилося (М. Коцюбинський);

* Образно. Давно вже вийшли вони з лагідних юнацьких літ у сувору черству мужність. Багато прекрасних людяних поривань розгубилось і позабулось на життєвих дорогах (О. Довженко).

2. тільки док., розм. Розминутися один з одним, згубити один одного.

Ускочив [Щур] у гурт, оддихається, піт витирає. – А я вже думав, що розгубився з своєю Оксаною (С. Васильченко);

Матвій ласкаво пригорнув жінку. – Розгубилися ми, Маріє, але знайшлися... (Мирослав Ірчан);

Ліда восени збиралась на курси зоотехніків у Київ, і, щоб не розгубитись їм у білому світі, молодята твердо вирішили оформити свій шлюб (Л. Дмитерко);

// Зникнути, пропасти кудись (про всіх або багатьох).

Оглянулась я, а Хаброні десь вже нема; Марти нема, й Мотрі нема, й Хіврі нема; усі чисто десь розгубились (І. Нечуй-Левицький);

А до діда притупали спогади-спогади... Дочка десь і в нього ж отака .. І син .. Так десь і розгубилися (А. Головко).

3. розм., рідко. Те саме, що розгу́блювати 1, 4.

А я на їх [них] задививсь та з волами розгубивсь (Сл. Б. Грінченка);

* Образно. Тінь довшала, темнішала; високе дерево наче збігалося докупи, щоб не розгубитися за ніч (Панас Мирний).

4. перен. Втрачати спокій, холоднокровність, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому і т. ін.

Іванко завжди розгублювався, коли зустрічався з Роксаною (А. Хижняк);

Уживав [Начко] найбільших зусиль, щоб бути перед нею вільним, веселим і не розгубитись (І. Франко);

Побачивши П'ятницю, я спочатку розгубився: показувати йому чайку чи не показувати? (Ю. Збанацький).

5. тільки недок. Пас. до розгу́блювати.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розгублюватися — розгу́блюватися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розгублюватися — Губитися; П. НІЯКОВІТИ, нітитися, засоромлюватися, сов. конфузитися, о. не знати на яку ступити; док. РОЗГУБИТИСЯ, обараніти, усі шляхи погубити, г. затеряти пам'ять. Словник синонімів Караванського
  3. розгублюватися — -ююся, -юєшся, недок., розгубитися, -гублюся, -губишся; мн. розгубляться; док. 1》 Пропадати, губитися ненароком через чиюсь неуважність або від страху (про все чи багато чого-небудь). 2》 тільки док., розм. Розминутися один з одним, згубити один одного. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розгублюватися — 1. ніяковіти, зніяковіти, поніяковіти, нестямлюватися, нестямитися, понестямлюватися, знестямлюватися, знестямитися, познестямлюватися, бентежитися, зентежуватися, збентежитися, позбентежуватися, побентежуватися, побентежитися, убентежуватися... Словник чужослів Павло Штепа
  5. розгублюватися — РОЗГУБИ́ТИСЯ (втратити спокій, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому тощо), СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯ розм., СТЕРЯ́ТИСЯ розм., ЗВО́МПИТИ діал.; ОТОРОПІ́ТИ розм., СТОРОПІ́ТИ розм., ОТЕТЕРІ́ТИ розм., СТОРОПИ́ТИСЯ діал., СТЕТЕРІ́ТИ діал. Словник синонімів української мови
  6. розгублюватися — РОЗГУ́БЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗГУБИ́ТИСЯ, гублю́ся, гу́бишся; мн. розгу́бляться; док. 1. Пропадати, губитися ненароком через чиюсь неуважність або від страху (про все або багато чого-небудь). Словник української мови в 11 томах