роздум

РО́ЗДУМ, у, ч.

1. перев. мн. Думки, міркування з приводу чого-небудь.

Стрункий, біло-рожевий юнак, якому й за вухом не свербіло від болісних роздумів батька, тим часом стояв з гребінцем у руці перед трюмо (І. Волошин);

Він, викинувши з голови всі ті роздуми, які мучили його, швидко закрокував до своєї хати (Григорій Тютюнник);

Ту сердечну, повну роздуму й глибокого людського почуття пісню слухали з однаковою увагою і росіяни, .. і білоруси (Ю. Збанацький).

2. Те саме, що розду́мування 1.

Я роздумам вечірнім оддаюсь (М. Рильський);

А тут, на березі Гудзона, Нема для роздуму хвилин (Л. Дмитерко);

Не мала [Ганна] стільки часу для роздумів, як зараз (О. Гончар);

Сергій любить самотність, а такі люди, очевидно, схильні до роздумів, вони все аналізують (О. Гуреїв);

Головну силу Успенського Франко бачив у його глибоких роздумах над долею свого народу (з наук. літ.).

3. Стан заглиблення у власні думки.

Іноді він надовго поринав у такий глибокий роздум, що його будили, як сонного (О. Довженко);

Вранці після мовчання і довгих роздумів батько похмуро став на поріг (М. Стельмах);

Після якоїсь хвилини роздуму раптом уся шеренга хитнулась і... твердо зробила три кроки вперед (О. Гончар).

4. Твір або частина твору, в якій автор висловлює свої думки, переживання, почуття.

Ця [народна] тема постійно відчутна в його [О. Гончара] письменницьких роздумах, в найбільш об'ємних його образах – від Хоми Хаєцького до Данька Яреська (з наук. літ.);

Серед творів останнього періоду війни справляють велике враження кілька роздумів, у яких Рильський проявив кращі риси свого ліричного таланту (С. Крижанівський).

(1) Без ро́здумів – не думаючи, не вагаючись.

Вірив [Шаптала]: такий, як Федір Дмитрович, не стане марнувати його сил десь на другорядній дільниці. Тому й згодився без роздумів (П. Загребельний);

(2) В ро́здумі (ро́здумах) – в задумливому стані; задумливо.

Ганна хвилину постояла в роздумі (О. Гончар);

В роздумі зупинився [Терентій] на подвір'ї (М. Стельмах).