розкидати

РОЗКИ́ДАТИ¹ див. розкида́ти¹.

РОЗКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш і рідко РОЗКИ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКИ́ДАТИ, аю, аєш, док.

1. Кидати в різні боки які-небудь предмети, порушуючи порядок їх первісного розташування.

Він розкидав усі речі, шпурляв чемодани, висував шухляди (Ю. Смолич);

До ранку Дмитро вже горів і метався в жару, розкидаючи подушки й постіль (М. Стельмах);

* Образно. Обличчя її було немов спокійне, але очі розкидали лихі іскри (Ю. Смолич);

// на (по) чому. Кидати, розсипати що-небудь по якійсь поверхні.

На шляху стояла машина, і з неї з гамором та сміхом виплигували дівчата, що приїхали розкидати гній на бурячищі (Григорій Тютюнник);

– Дери, доню, .. Парчі й оксамити Та по Кучмані розкидай Неньці на приміти (П. Куліш);

Білі чисті хати скрізь біліли в садках, ніби чиясь вередлива рука, граючись, розкидала їх в поетичному безладді по горбах та долинах (І. Нечуй-Левицький);

Тимко розкидав на піску кількох дохлих рибок і раків (О. Донченко);

* Образно. Зразу поза хатами і поміж деревами в садах являлася золота смуга, ясна, що аж за очі брала. Згодом ясність тая піднімалася вгору, розкидуючи кругом своє щедре проміння (Б. Лепкий);

// безос.

Дощі осінні, завірюхи оббивали її [хату], і ніхто не мазав ран. Як болячки розкидало по ній – навколо вікон, біля ґанку (А. Головко);

// Розтоптувати, розминати (ногами, колесами і т. ін.) що-небудь, відкидаючи його в різні боки.

Хома ставив ноги рішуче, злісно, як говорив, а сніг розкидав, наче коняка (М. Коцюбинський);

Коли він знову виглянув, то побачив лише танк, що, розвертаючи землю й розкидаючи її, як корабель хвилю, уже виходив з подвір'я в поле (О. Гончар);

Я підбіг до вогню і вже хотів ногою розкидати жар, щоб він не набирав сили (Ю. Яновський);

// Розгрібати, розворушувати (солому, сіно і т. ін.).

Почали [Денис і Манойло] розкидати солому, топтатися по ній, – нікого не було (Б. Грінченко);

Марко вже розкидав очерет і відкривав чорну яму, підіймаючи ляду (М. Трублаїні);

// Руйнувати, розвалювати яку-небудь будівлю або щось складене в купу.

Уже й хату розкидали І сволок з словами На угілля попалили!.. (Т. Шевченко);

О. Артемій звелів розкидати стару дзвіницю і поставити нову, гарненьку, височеньку, притуливши її до самої церкви (І. Нечуй-Левицький);

Розкидавши першу, що трапилася йому, копицю, заліз [старий] туди по саму шию (Григорій Тютюнник);

// Прокладаючи собі дорогу в натовпі або відбиваючись від кого-небудь, енергійними рухами розштовхувати, розпихати людей у різні боки.

Мар'ян, розкидаючи людей, рвонувся вперед (М. Стельмах);

Кілька душ накинулося на Василя, збили з ніг, але він розкидав їх із себе (Г. Хоткевич);

// перен. Розповсюджувати, поширювати що-небудь серед багатьох.

Учора Йосип Васильович сказав, щоб зайшла [Тамара] за листівками. Він скаже, де треба їх розкидати (А. Хижняк);

Він іде, неначе весь у сонці, розкидає вісті, наче спів (В. Сосюра);

Розкидали заразу по всьому селу... (Є. Кротевич).

2. Кидати або класти не на своє місце, не дотримуючись певного порядку.

– Ти б не розкидала свої куделі по всіх кутках... (М. Коцюбинський).

3. розм. Змушувати (всіх або багатьох) жити, працювати в різних місцях, далеко один від одного.

Старий з журбою зітхнув. – От війна розкидала людей (Д. Бедзик);

Та ніхто не втішався її [яблуньки] цвітінням, а тих, що посадили її три роки тому, .. розкидала по світах доля (І. Цюпа).

4. розм. Необачно, марно витрачати що-небудь.

Не розкидай харчі: зима велика, все переїсть (Ганна Барвінок);

Говориш їм раз, говориш удруге, щоб берегли цеглу, не розкидали (В. Кучер);

Він [батько], що розкидував грішми, за котрими вона вічно зітхала, мов половою; він, понижуваний і погорджуваний нею мужик (О. Кобилянська);

– Ні, – думала Пріська, йдучи до Насті, – не город винен у моїй пригоді, а безталання моє. Не пропадала б я отак, не розкидала б здоров'я, не занапастила б свого віку, якби не Степан (Л. Яновська).

РОЗКИ́ДАТИ² див. розкида́ти².

РОЗКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., РОЗКИ́НУТИ, ну, неш, діал. РОЗКИ́ДАТИ, аю, аєш, док.

1. що. Розставляти, простягати, простирати вільно, невимушено (руки, ноги, крила).

А на ліжку... ох, аж душно!.. Білі рученята Розкидала, розкрилася... (Т. Шевченко);

Уповайченков упав на спину, розкинувши хрестом руки (Л. Первомайський);

І чайка на бронзі ясній завмира, Як в леті розкинувши крила (М. Нагнибіда);

Іван Іванович розкинув руки, наче збирався летіти (В. Дрозд);

* Образно. Зелені руки, повні білоквіту [білоцвіту], На теплу ніч розкинув сонний сад (М. Вінграновський);

// Робити різкі рухи руками або ногами під час розмови, сміху і т. ін.

Халавка власне живо щось розповідав своїм сусідам, розкидав руками та здвигав плечима (І. Франко);

Васильок сильно розкидав .. ніжками і радісно прискав щирим молодим реготом (Г. Епік);

// Розпускати в різні боки далеко від стовбура (гілля, коріння, листя).

Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги (М. Коцюбинський);

Край Чорного моря чинара розкидала віти (М. Зеров);

Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (І. Нечуй-Левицький);

Спасибі тобі, каштанчику, що ти так широко розкинув свій зелений зонт (В. Речмедін);

// Відгортати на обидва боки (краї, поли одягу).

Бугров ішов, потопаючи в снігу. Вітер розкидав йому поли його сірої солдатської шинелі (І. Микитенко);

Сидів [бай] в маленькій тюбетейці на лисій голеній голові, широко розкинувши поли малинового шовкового халата (З. Тулуб);

// Безладно розсипати, куйовдити (волосся).

Марія .. підбирає волосинки під капелюшок, що їх розкидає весняний вітер (М. Хвильовий);

Замість корони – копиця волосся, Та й те у безладді вітер розкидав (М. Коцюбинський).

2. що. Стелити, розстеляти що-небудь на чомусь, розпростирати, навішувати над чимсь.

На тих полах покотом спали бурлаки й бурлачки, розкидавши на барлозі драні свитки й кожухи (І. Нечуй-Левицький);

– Острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і – на весь сарай! (О. Гончар);

* Образно. Сплять кипариси, дрімають гранати, Ніч над землею розкинула шати (О. Олесь);

// тільки док. Надати вільної, невимушеної пози власному тілові (в ліжку, кріслі і т. ін.).

Варавка сидів, недбало розкинувши тіло своє в плетеному кріслі, витягнувши короткі ноги (А. Хуторян, пер. з тв. М. Горького);

// Напинати (вітрила).

Неповороткі шхуни розкинули в повітрі білі вітрила (О. Донченко).

3. що. Розташовувати, розміщувати, будувати (стан, табір, намет і т. ін).

Та розвіялися тумани, сонце вийшло із пітьми, і свої могучі стани тут розкидали слов'яни, тобто ми (М. Упеник);

Перед Великоднем прибули цигани й розкинули шатра над Бичком (І. Нечуй-Левицький);

Джантемир-бай розкинув свій аул в неглибокій улоговині в кількох верстах від Орська (З. Тулуб);

// Плести (павутину).

В кутку, де тінь і вогкість синя, – Павук розкинув павутиння (І. Нехода);

* Образно. [1-й чоловік:] Павук, одно слово- павук! Скрізь навкруги розкидав [Бичок] павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається (М. Кропивницький);

// Ставити (сіті, невід і т. ін.).

Сіті із човна розкине рибалка (Я. Щоголів);

Зустрінула [мати] рибалоньків Та й стала просити – Розкинути тонкий невід Сина уловити (С. Руданський).

4. що. Робити видним кому-небудь, розкривати щось.

* Образно. Її очі раптом розкидають свою променисту безодню, готову мене поглинуть, і твердо говорять: – Твоя (М. Коцюбинський).

5. кого, розм. Розподіляти кого-небудь по місцях роботи.

Розкидав Кузьма Харитонович буряководів [буряківників], кого в транспортні бригади, інших – на тік (Я. Гримайло);

// також що і без дод. Розподіляти на певний проміжок часу; розраховувати.

[Ліхтаренко:] А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину (І. Карпенко-Карий).

6. що і без дод., розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь, про щось.

(1) Розки́нути ру́ки хресто́м – широко відкинути руки під прямим кутом до тулуба.

Уповайченков упав на спину, розкинувши хрестом руки (Л. Первомайський);

Подалася до залізної брами Устина і, хрестом розкинувши руки, притулилась до холодного заліза (М. Стельмах).

◇ Наставля́ти (розкида́ти, розставля́ти, плести́ і т. ін.) / наста́вити (розки́нути, розста́вити і т. ін.) [свої́] тене́та (сі́ті, пастки́, си́льця і т. ін.) див. наставля́ти¹;

(2) Розкида́ти / розки́нути ка́ртами (ка́рти, на ка́ртах) – займатися ворожінням, намагаючись передбачити майбутнє.

Сяде [пані] та все картами розкидає: се вже у неї перша була забавка (Марко Вовчок);

Ки́нути на ка́рти.

– ..Адже ти кинув на карти, що я зостануся жива й здорова, і мій Павло гітлерівця поб'є й повернеться додому з перемогою (Ю. Яновський);

(3) Розкида́ти / розки́нути ро́зумом (умо́м, мі́зками, голово́ю і т. ін.):

а) напружено, зосереджено думати, шукаючи виходу із якогось становища.

Чого він тільки не робив, як не розкидав своїм розумом.. – ніщо не помагало! (Панас Мирний);

– Невже ти не можеш нічого зробити?.. Ану ж бо розкинь розумом, ти ж міцний хлопець (М. Ю. Тарновський);

Присіли го [його] довги [борги], так нема що казати... Розкидав тепер головою на всі боки (Г. Хоткевич);

б) думати, розмірковувати над чим-небудь.

Ми з моїм приятелем-італійцем довго вчились механіки, довго розкидали розумом та роздивлялись, як зроблені дзиґарі на баштах, і .. самі наважились зробити такий годинник, тільки маленький (М. Коцюбинський);

Хто вона така [Марта], щоб я нею милувалася? Артистка? Хазяйка? Та у неї і хвоста в хліві нема, не те що корови. ..Тепер візьміть і розкиньте умом: чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі .. на все село?.. (І. Рябокляч);

Ми ліниві думкою і не хочемо розкинути мізками, чому такий популярний двотомний роман В. Малика “Таємний посол” (з газ.);

(4) Розкида́ти / розки́нути свої́ здо́гади – здогадуватися про щось.

Як не розкидав, як не тасував Мусій свої здогади, але нічого путнього в нього не вийшло. Аж у голові замакітрилося (В. Речмедін);

(5) Розкида́ти слова́ми (д) див. розкида́тися¹;

(6) Розки́нути на па́льцях – добре обміркувавши, визначити приблизну кількість чого-небудь.

Почухав Тугокопилий поперек, перевернувся на правий бік і акуратненько розкинув на пальцях – копійок хватить! Одна каса в коморі під бочкою зарита, друга – під грушею (О. Ковінька).