розкидатися

РОЗКИ́ДАТИСЯ¹ див. розкида́тися¹.

РОЗКИДА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., РОЗКИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.

1. Розлітатися, розсипатися навкруги.

Калюка з-під коліс розкидається на всі боки (Панас Мирний);

Вогонь то здіймався, то падав, неначе дихали груди, розкидався снопом (М. Коцюбинський).

2. тільки недок., розм. Необачно, марно витрачати що-небудь своє.

Достатки його не які були, щоб можна було розкидатися, як другі [інші] (Панас Мирний);

Паршецький не розкидався грішми, він платив їх за роботу (М. Ю. Тарновський);

Явтух Судар при згадці про срібні карбованці хитрувато мружиться у бік Дьяконова: – Багаті, мабуть, були, ваше благородіє, що так срібними карбованцями розкидались? (О. Гончар);

// Не дорожити ким-, чим-небудь, не прагнути зберегти, залишити його у себе, при собі.

[Кречет:] Серед нас ще багато варварів, які пускають своє здоров'я на вітер, розкидаються найдорожчим (О. Корнійчук);

– У нас не так багато дочок, щоб ми ними розкидалися (Я. Качура);

Такими, як я, робітниками розкидатись не варто (І. Муратов);

– Я такого відразу кинула б! – Розкидалася! Такого шахтаря, як мій, шукати й шукати! (А. Крижанівський).

3. тільки недок., розм. Братися за кілька або багато справ одночасно, не зосереджуючись серйозно на жодній з них.

Одні з артистів роками читають лише кілька творів, інші вже надто розкидаються (з газ.);

– У вас іншої теми немає? – Ми ще старої не вичерпали. Не розкидаймося, – сказав Дмитро (В. Підмогильний).

4. тільки недок. Пас. до розкида́ти¹ 1, 2, 4.

◇ (1) Розкида́тися насмі́шками – насміхатися з кого-небудь.

Це від нього ж, Давида, навчилася [Уляна] усякими насмішками розкидатися (М. Стельмах);

(2) Розкида́тися прокля́ттями – проклинати кого-небудь;

(3) Розкида́тися слова́ми – бути необачним у висловлюваннях.

Батька не на жарт стривожила ця мова дочки, бо він знав, що в неї не було звички розкидатися сильними словами (А. Головко);

Розкида́ти слова́ми.

[Теофіл:] Сивизна ж то мені не дозволяє словами розкидати необачно, я тільки те скажу, чого я певен (Леся Українка).

РОЗКИ́ДАТИСЯ² див. розкида́тися².

РОЗКИДА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., РОЗКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся і діал. РОЗКИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.

1. Розставлятися, простягатися, простиратися вільно, невимушено (про руки, ноги, крила).

Широкі пташині крила розкинулися, як вітрила (О. Донченко);

// Розпускатися в різні боки далеко від стовбура (про гілля, коріння, листя).

Там розкидається шатро дубове, Гостинне, ніби лицарський намет... (М. Рильський);

// Розпускати в різні боки далеко від стовбура своє гілля, коріння, листя.

Вони [верби] широко розкидалися вгорі і над хатками, і над тими садочками, зеленіючи ясно на блакитному небі (Б. Грінченко);

Будяк гіллясто розкинувся на кучугурі (О. Гончар);

// Відгортатися, розходитися на обидва боки (про краї, поли одягу).

Розкинулись поли шинелі старої (Л. Первомайський).

2. тільки док. Прийняти вільну, невимушену позу (в ліжку, кріслі і т. ін.).

Роздяглася [Ганна], розкинулась На білій сорочці (Т. Шевченко);

Перепічка зморено розкинувся в кріслі (О. Бойченко);

// Вільно розкинути руки й ноги у сні.

Панна розкинулася на ліжку, закинувши чудові рученята за голову (С. Черкасенко);

Вернувсь Дід Мороз у столичні квартали Тоді, як ви всі вже, розкинувшись, спали (С. Олійник);

Розкидавшись і розкрившись, спить на своєму матраці Петруня... (С. Васильченко);

На ліжку горілиць розкидався Сашко – спить наморений (А. Головко);

// Упасти, розпростершись на чому-небудь (про мертвого або тяжко пораненого).

Роман першим нахилився над Христиною. Вона незручно розкинулась на притолоченому снігу, що підтанув від її крові (М. Стельмах).

3. Розташовуватися або розміщуватися, рости де-небудь.

Над глухим і нічим не показним селом, що розкидалось на схилах степової балки, розливалась насторожена тьмянувата повінь молодого місяця (Яків Баш);

Містечко Щавниця Вижня розкинулось в долині невеличкого, але шумливого Руського Потока (І. Нечуй-Левицький);

В долині розкинулось мальовниче село (з легенди);

Румуни, звільнившись від них [коней], як від тягаря, розкинулись поблизу циганським табором (О. Гончар);

Вище грядок розкидався квітник, повний яскравих квітів (Н. Кобринська);

// чим. Розташовуватися, розміщуватися, рости де-небудь, чітко виділяючись своїми складовими частинами.

По горі синіє рослина; то мов стіг сіна, горбом здіймається вгору, то гострою швайкою піднімається в небо, то невеличкими копицями розкидалася по .. горі (Панас Мирний);

Розкидалась [Москва] по пологих горбах будинками, палацами, бульварами й парками (Є. Кротевич);

// тільки док., по (на, у) чому. Розосередитися поодинці, купками, групами (безладно або у певному порядку).

У видимому безладді при невидимій системі розкидалися хмари по небозводі (Г. Хоткевич);

Внизу, обіч насипу, півколом розкинувшись по степу, по баштанах, з кіньми, з тачанками смажаться на сонці закіптюжені пилюкою, посірілі, мов степові птахи, повстанці (О. Гончар);

// розм. Розсипатися, розбрідатися на певній площі.

Вони [школярі] весело розкинулися по майдану (Панас Мирний).

4. Простягатися, простелятися на далеку відстань, на великій площі.

Як степ розкинувся широко, Заснув у сивім тумані (П. Куліш);

Навколо розкинулася зелена низовина (З. Тулуб);

// Лунати на далеку відстань.

Грім розкинувсь і струсонув усі підніжжя гір... (П. Тичина);

// Відкриватися поглядові; простелятися перед очима.

Єрусалим Розкинувсь гордо перед ним (Т. Шевченко);

Просто перед ним розкинулися буйні хащі (В. Владко).

5. рідко. Ділитися на групи, частини.

Дівчата, вискочивши з двору Вовчихи, розкинулись на невеличкі купи (Панас Мирний).

6. тільки недок. Пас. до розкида́ти² 1–3, 5.