розлогий

РОЗЛО́ГИЙ, а, е.

1. Який розкинувся на великій площі, обіймає великий простір.

Росте-зростає, як рута зелена, буйна пшениця й хвилюється на вітрі молодим колосом по розлогому полю... (М. Коцюбинський);

За Дніпром, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи (С. Журахович);

// Великий, просторий.

На розлогому возі в Оленчука лежать двоє: матрос з розтрощеним плечем, другий – зовсім хлопчик (О. Гончар).

2. Який має широко розкинуте гілля (про дерева, кущі і т. ін.); крислатий, гіллястий.

Високі і розлогі старі дуби стояли нерухомо (О. Маковей);

Я покинув хату любки І ступаю тихо вниз Серед сутінку нічного У густий, розлогий ліс (А. Кримський);

// Який буйно розрісся, широко розкинувся в боки (про гілля, листя).

Яблуня пригадала їй любу розмову з милим і ті щасливі хвилі життя, що перейшли тут, під цим розлогим гіллям (М. Коцюбинський);

Полудневий вітер налітав з поля, розгойдував старе розлоге гілля (А. Шиян);

// Який широко розходиться в боки.

Посідали [діти] коло волів і милувались розлогими велетенськими рогами цієї розумної, з добрими і трошки сумними очима, худоби (А. Іщук);

// перен. Міцної будови тіла; кремезний.

Петро добирав собі підручних таких самих, як і він, високих, розлогих у плечах, крутогрудих (П. Загребельний).

3. перен. Який звучить вільно, рівно, невимушено.

Ідучи мимо вікон, завів [Кирило] козацьку пісню повним да розлогим голосом (П. Куліш);

Пісня розлога Сум навіва (П. Грабовський);

// Який розноситься на далеку відстань.

Верхами сосон шум іде розлогий (М. Зеров);

Вдарив грім. Він був такий дужий, що камінь затремтів і ящірка зникла з нього раніше, ніж затихла на урвищах розлога луна (О. Донченко);

// Плавний, повільний, без різких переходів і змін.

У “Лісовій пісні” .. Леся Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми – від плавного, розлогого, що відповідає характеру розповіді, до прискореного (з навч. літ.).

4. Який, поступово знижуючись, не має крутих схилів (про рельєф місцевості); пологий.

– От там на розлогій долині, нанизу, коло Либеді, й моя господа (І. Нечуй-Левицький);

Сніжинки, наче самоцвіти, Горять в розлогому яру, І пряжу тчуть пухнасті віти, І клен стріляє у бору (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлогий — розло́гий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. розлогий — (віз) великий, просторий; (дуб) крислатий, гіллястий, ширококронний; (спів) РОЗГОНИСТИЙ; (ритм) плавний; (рельєф) РОЗКОТИСТИЙ; розложистий. Словник синонімів Караванського
  3. розлогий — I (про дерево), бадратий, багатовітий, буйновітий, вітистий, вітластий, вітлатий, вихрастий, галузистий, гіллякуватий, гіллястий, гілчастий, гільчастий, гарджамакуватий, гірляндистий, довгорукавий (про ялину), закучерявлений, конаристий, коронастий... Словник синонімів Вусика
  4. розлогий — [розлогией] м. (на) -гому/-г'ім, мн. -г'і Орфоепічний словник української мови
  5. розлогий — -а, -е. 1》 Який розкинувся на великій площі, обіймає великий простір. || Великий, просторий. 2》 Який має широко розкинуте гілля (про дерева, кущі і т. ін.); крислатий, гіллястий. || Який буйно розрісся, широко розкинувся в боки (про гілля, листя). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. розлогий — ГІЛЛЯ́СТИЙ (який має густе або велике гілля), ГІЛЧА́СТИЙ, РОЗГІ́ЛЧАСТИЙ, ВІТЛА́СТИЙ, ВІТИ́СТИЙ рідше; КРИСЛА́ТИЙ, ШИРОКОВІ́ТИЙ, ШИРОКОГІЛЛЯ́СТИЙ, РОЗЛО́ГИЙ, РОЗЛО́ЖИСТИЙ, РОЗКИ́ДИСТИЙ, РОЗКИ́ДЧАСТИЙ, ШИРО́КИЙ, КРИЖА́СТИЙ, ШИРОКОГАЛУ́ЗИЙ... Словник синонімів української мови
  7. розлогий — Розло́гий, -га, -ге Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. розлогий — РОЗЛО́ГИЙ, а, е. 1. Який розкинувся на великій площі, обіймає великий простір. Росте-зростає, як рута зелена, буйна пшениця й хвилюється на вітрі молодим колосом по розлогому полю … (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  9. розлогий — Розло́гий, -а, -е 1) Просторный, широкій. Од Дударів до Чернишів дорога розлога. Чуб. V. 199. 2) О рвѣ, рѣкѣ: съ отлогими берегами. 3) Раскидистый (о деревьяхъ). 4) О рогахъ: расходящійся въ разныя стороны. Рудч. Чп. 255. Словник української мови Грінченка