розлогий

РОЗЛО́ГИЙ, а, е.

1. Який розкинувся на великій площі, обіймає великий простір.

Росте-зростає, як рута зелена, буйна пшениця й хвилюється на вітрі молодим колосом по розлогому полю … (Коцюб., І, 1955, 106);

За Дніпром, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи (Жур., До них іде.., 1952, 149);

// Великий, просторий.

На розлогому возі в Оленчука лежать двоє: матрос з розтрощеним плечем, другий — зовсім хлопчик (Гончар, II, 1959, 121).

2. Який має широко розкинуте гілля (про дерева, кущі і т. ін.); крислатий, гіллястий.

Високі і розлогі старі дуби стояли нерухомо (Мак., Вибр., 1956, 565);

Я покинув хату любки І ступаю тихо вниз Серед сутінку нічного У густий, розлогий ліс (Крим., Вибр., 1965, 67);

// Який буйно розрісся, широко розкинувся в боки (про гілля, листя).

Яблуня пригадала їй любу розмову з милим і ті щасливі хвилі життя, що перейшли тут, під цим розлогим гіллям (Коцюб., І, 1955, 52);

Полудневий вітер налітав з поля, розгойдував старе розлоге гілля (Шиян, Вибр., 1947, 6);

// Який широко розходиться в боки.

Посідали [діти] коло волів і милувались розлогими велетенськими рогами цієї розумної, з добрими і трошки сумними очима, худоби (Іщук, Вербівчани, 1961, 130);

// перен. Міцної будови тіла; кремезний.

Петро добирав собі підручних таких самих, як і він, високих, розлогих у плечах, крутогрудих (Загреб., Спека, 1961, 66).

3. перен. Який звучить вільно, рівно, невимушено.

Ідучи мимо вікон, завів [Кирило] козацьку пісню повним да розлогим голосом (П. Куліш, Вибр., 1969, 135);

Пісня розлога Сум навіва (Граб., І, 1959, 73);

// Який розноситься на далеку відстань.

Верхами сосон шум іде розлогий (Зеров, Вибр., 1966, 55);

Вдарив грім. Він був такий дужий, що камінь затремтів і ящірка зникла з нього раніше, ніж затихла на урвищах розлога луна (Донч., II, 1956, 288);

// Плавний, повільний, без різких переходів і змін.

У «Лісовій пісні» .. Леся Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми — від плавного, розлогого, що відповідає характеру розповіді, до прискореного (Іст. укр. літ., І, 1954, 670).

4. Який, поступово знижуючись, не має крутих схилів (про рельєф місцевості); пологий.

— От там на розлогій долині, нанизу, коло Либеді, й моя господа (Н.-Лев., IV, 1956, 307);

Сніжинки, наче самоцвіти, Горять в розлогому яру, І пряжу тчуть пухнасті віти, І клен стріляє у бору (Стельмах, V, 1963, 109).