розноситися

РОЗНОСИ́ТИСЯ¹ див. розно́шуватися.

РОЗНОСИ́ТИСЯ², ошу́ся, о́сишся, док., розм.

Почати надмірно захоплюватися ким-, чим-небудь; почати приділяти занадто багато уваги комусь або чомусь.

– Я тебе в холодну закину!.. – Годі! – відказав Зінько. – Що це ви так з холодною розносилися, що все мене закидаєте? (Б. Грінченко);

Він сів до стола, і обличчя його раптом стало добродушним і спокійним. – От тобі й на! Ви до мене по ділу, а я – з своїм розносився (Д. Ткач).

РОЗНО́СИТИСЯ, ться, недок., РОЗНЕСТИ́СЯ, есе́ться, док.

1. Переносячись, поширюватися де-небудь.

Кров, рухаючись по капілярах, електризується й нагрівається. Тепло, яке виникає при цьому, розноситься по всьому організму (з наук.-попул. літ.);

* Образно. Гриць не читав, а жер ті книжки; хапав на лету все, що розносилося широкою течією друкованого слова, набирався розуму (Панас Мирний);

// розм. Ставати широко відомим (про чутки, поголоски, новини і т. ін.).

Восени рознеслося по селу, що Іван засватав дівку у першого багача в селі (Н. Кобринська);

Слава про нього [молодого витязя] рознеслася далеко, і до нього почали сходитись й інші знедолені (з переказу);

Звістка про те, що приїхав Тарас, швидко рознеслася по селу (О. Іваненко);

// безос.

Восени рознеслося по селу, що Іван засватав дівку у першого багача в селі (Н. Кобринська).

2. Заповнювати собою навколишній простір (про звуки, запахи).

Одна пісня лилася за другою, гучно розносячись по високій фабриці (І. Нечуй-Левицький);

На чверть милі від Зборова стояв гомін, розносились гучні співи (Я. Качура);

Незабаром пахощі страви рознеслися по хаті (Панас Мирний).

3. розм. Зникати, розсіюючись у навколишньому просторі.

– Ага! ти так! – крикнув Юра до хмари .. – Іди, рознесися, як вітер по світі... (М. Коцюбинський).

4. тільки недок. Пас. до розно́сити 1–6.

Невгаваюче бовкання дзвона, чад з диму, що розноситься вітром,- сповняють повітря несказанною тривогою (М. Коцюбинський).

◇ (1) Розно́ситися / рознести́ся за ві́тром – щезати, пропадати, зникати і т. ін.

Та сум бере, що без життя, без плоду, На рій дурниць моє життя звелось, Гадав служити рідному народу, Та чисто все за вітром рознеслось (П. Грабовський).